Читать «Таємниця індіанського острова» онлайн - страница 4

Міс Брент міцно стулила губи. Своїм прикладом хотіла вона показати, як слід поводитися особам певного кола…

Вона згадала, як провела минуле літо. Ні, цього року все буде по-іншому. Індіанський острів… Міс Брент повторила в думці текст листа, що його не раз перечитувала:

«Люба міс Брент!

Сподіваюсь, Ви ще пам'ятаєте мене? Кілька років тому, в серпні, ми відпочивали разом у Белхевенському пансіоні й, як на мене, в нас виявилось багато спільного. Тепер я відкриваю власний пансіон на одному острівці біля узбережжя Девону. Немудра, але гарна кухня, прості, милі, старого гарту люди, — все це, я певна, створить сприятливі перспективи для мого пансіону. Всі матимуть пристойний вигляд. Ніяких там напівроздягнених дівчат, непристойних танців, грамофонного вереску за північ. Буду вельми рада, якщо знайдете можливість провести свій літній відпочинок на Індіанському острові — звичайно, цілком безплатно, як моя гостя. Чи влаштовують Вас перші числа серпня? Наприклад, з восьмого?

Щиро Ваша А. Н. О…»

«Як же її прізвище? Розібрати підпис неможливо. Тепер усі так недбало розписуються», — роздратовано думала Емілі Брент.

Вона знову перебрала в думці публіку Белхевена — відпочивала там два літа підряд. Там була така досить мила, середнього віку жінка — місіс… місіс… Як же її прізвище? Її батько ще був каноніком. Була там і міс Олтон чи Ормен. Та ні, здається, її прізвище — Олівер! Так, так — Олівер!

Індіанський острів! Про нього були якісь повідомлення в газетах — щось пов'язане чи то з якоюсь кінозіркою, чи то з американським мільйонером? Звичайно, такі місця продаються задешево — не кожного приваблює перспектива жити на острові. Спочатку захоплюються романтичною ідеєю, а коли на практиці стикаються з умовами життя, усвідомлюють усі незручності й раді позбутися острова.

Та одна думка цілком задовольнила Емілі Брент: «В усякому разі, на мене чекає безкоштовний відпочинок». Тепер, коли доходи набагато зменшилися, а дивіденди виплачують так рідко, нехтувати цим не слід. Коли б тільки вона могла згадати трохи більше про цю місіс — чи, може, міс — Олівер.

5

Генерал Макартур визирнув з вікна вагона. Поїзд якраз підходив до станції Ексетер, де в нього мала бути пересадка. Під три чорти ці забарливі поїзди на другорядних залізничних вітках! Адже навпростець цей Індіанський острів зовсім поряд.

Він так і не второпав, хто такий, власне, був цей тип Оуен. Начебто приятель Спуфа Легарда і Джонні Дайєра. «Приїде дехто з ваших армійських друзів… хотілося б згадати про старі часи».

Що ж, і він з охотою згадає старі часи в колі друзів. А то в нього почало створюватися враження, наче друзі цураються його. І все через оту проклятущу плітку! Їй-богу, це дуже несправедливо — адже минуло близько тридцяти років! Либонь, Армітидж вибовкнув, — здогадувався генерал. Нахабне цуценя! Він-то що знав про все це? Так, невеселі роздуми викликають ці спомини! До того ж, багато що просто ввижається, інколи ніби ловиш на собі чийсь підозрілий погляд.

Цікаво буде подивитися, який він, оцей Індіанський острів. Немало чуток витає довкола нього. І такі чутки, буцімто Адміралтейство, чи то воєнне міністерство, чи військово-повітряні сили заволоділи цим островом — не такі вже й далекі від дійсності.