Читать «Втрачений символ» онлайн - страница 316

А Роберт Ленґдон та Кетрін Соломон уже їхали до Капітолію. На прохання Пітера Беламі мав надати їм рідкісну можливість: на власні очі побачити найбільш вражаючий секрет цієї будівлі... те, що міг показати лише Архітектор.

РОЗДІЛ 133

Високо над підлогою капітолійської ротонди Роберт Ленґдон знервовано просувався круговим балкончиком, прокладеним просто під куполом. Він обережно зиркнув униз, і в нього запаморочилося в голові. Йому й досі не вірилося, що менш ніж десять годин тому внизу, посередині тієї підлоги, з'явилася Пітерова рука.

На тій самій підлозі, з висоти приблизно ста вісімдесяти футів, Архітектор Капітолію здавався маленькою тріскою. Твердим кроком перетнувши ротонду, Беламі зник. Він провів сюди Ленґдона та Кетрін і дав їм дуже чіткі вказівки.

Вказівки Пітера.

Ленґдон поглянув на старий ключ, який вручив йому Архітектор, а потім перевів погляд на вузькі сходи, що вели з цього високого балкона ще вище. «Боже, поможи». Беламі пояснив: ці сходи ведуть до маленьких металевих дверей, які відмикаються тим ключем, що його Ленґдон тримав зараз у руці.

А за цими дверима було те, що вони з Кетрін, на прохання Пітера, мали подивитися. Пітер облишив подробиці, давши просто чіткі вказівки стосовно точного часу, коли ці двері треба відчинити. «Нам доведеться чекати, щоб відчинити двері? Навіщо?»

Ленґдон вкотре поглянув на годинник і простогнав від прикрості.

Опустивши ключ у кишеню, він подивився через бездонне провалля на дальній край балкона. Кетрін безстрашно пройшла вперед, не боячись висоти. На цей час вона вже встигла обійти половину балкончика, милуючись кожним дюймом величного твору Бруміді — «Апофеоз Вашинґтона», який розгортався просто над їхніми головами. З цього рідкісного кута зору п'ятнадцятифутові фігури на фресці, яка займала майже п'ять тисяч квадратних футів капітолійського купола, бачилися в усіх вражаючих деталях.

Ленґдон повернувся спиною до Кетрін, а обличчям до внутрішньої стіни і тихо-тихо прошепотів:

— Кетрін, це звертається до тебе твоя совість. Навіщо ти покинула Роберта?

Кетрін, вочевидь, знала про дивовижні акустичні властивості купола, бо стіна відповіла Ленґдонові таким самим тихим шепотом:

— Бо Роберт Ленґдон — боягуз. Йому треба було піти зі мною. Бо ми ще маємо багато часу до відмикання дверей.

Ленґдон знав, що Кетрін має рацію, і став неохоче пробиратися вузеньким балкончиком, тримаючись за стіну.

— Ця стеля просто неймовірна, — захоплено мовила Кетрін, закинувши голову і милуючись красою «Апофеозу». — Міфічні боги в компанії з науковцями-першовідкривачами та їхніми творіннями. Подумати тільки: така картина — і в центрі нашого Капітолію!

Ленґдон поглянув на величезні фігури Франкліна, Фултона і Морзе з їхніми технічними винаходами. Від цих постатей відходила сяюча веселка, по якій його погляд ковзнув до Джорджа Вашинґтона, що піднімався на хмарині до небес. «Велична перспектива людини стати Богом».