Читать «Втрачений символ» онлайн - страница 312

Але ти бачиш чорне там, де бачу біле я.

— І такі люди були не лише серед європейських наукових світил, — сказав Пітер, пришвидшуючи кроки. — Саме тут, Роберте, у серці молодої американської країни, її найталановитіші засновники — Джон Адамс, Бен Франклін, Томас Пейн — застерігали про велику небезпеку буквального тлумачення Біблії. А Томас Джефферсон був настільки переконаний у прихованості істинного значення Біблії, що розрізав її сторінки і відредагував цю книгу, намагаючись, за його власним висловом, «відкинути штучне риштування і відновити правдиві доктрини».

Ленґдон добре знав про цей дивний факт. Джефферсонівська Біблія, яка й досі виходила друком, містила багато суперечливих виправлень, серед яких вилучення непорочного зачаття та воскресіння. Неймовірно, але цю Біблію вручали кожному новому членові конгресу в першій половині дев'ятнадцятого сторіччя.

— Пітере, ти знаєш — для мене ця тема є надзвичайно цікавою, і я прекрасно розумію, що багато талановитих інтелектуалів відчувають велику спокусу уявити собі, що Святе Письмо містить приховане значення, але я не бачу в цьому ніякої логіки. Будь-який досвідчений професор скаже тобі, що вчення не поширюється закодованою мовою.

— Прошу?

— Вчителі вчать, Пітере. Ми висловлюємося відкрито і відверто. Навіщо пророкам — найталановитішим вчителям в історії — затуманювати мову, якою вони викладають своє вчення? Чому б їм не говорити просто і відкрито, щоб їх міг зрозуміти увесь світ?

Крокуючи вниз, Пітер здивовано поглянув через плече.

— Роберте, Біблія не висловлюється прямо і відверто з тієї самої причини, з якої адепти завжди приховували древні таємниці... З цієї ж причини неофіта спочатку треба втаємничити, а вже потім ознайомлювати з таємними вченнями всіх віків... З тієї самої причини науковці з Невидимого коледжу відмовлялися ділитися з іншими своїми знаннями. Ця інформація могутня, Роберте. Про древні таємниці не можна кричати на базарі. Вони — палаючий смолоскип, що в руках просвіченого мислителя може освітити шлях, а в руках безумця — спопелити землю.

Ленґдон різко зупинився. «Що він таке каже?»

— Пітере, я говорю про Біблію. А ти розповідаєш мені про древні таємниці.

Пітер обернувся.

— Роберте, невже ти не розумієш? Древні таємниці і Біблія — це одне й те саме.

Ленґдон приголомшено поглянув на нього.

Пітер кілька секунд мовчав, чекаючи, поки його приятель усвідомить цю ідею.

— Біблія — одна з книжок, через яку впродовж тисячоліть передавалися ці таємниці. Її сторінки відчайдушно намагаються розповісти нам свій секрет. Невже ти не розумієш? «Загадки» в Біблії — це тихі голоси древніх мислителів, які намагаються поділитися з нами своєю прихованою мудрістю.

Ленґдон не сказав нічого. Наскільки він розумів, древні таємниці були чимось на кшталт інструкції з виявлення та приборкання прихованої сили людського розуму... таким собі рецептом персонального апофеозу. Він відкидав думку про таємниці як щось неймовірно могутнє, і тому та ідея, що Біблія якимось чином ховала в собі ключ до цих таємниць, видавалася йому притягнутою за вуха.