Читать «Втрачений символ» онлайн - страница 30

— Відійди, — сказав Пітер, натискаючи на кнопки.

Сталеві двері гучно засичали і розчинилися.

За порогом не видно було нічого, окрім чорнильної темряви... і зяючої порожнечі. Її глибини відлунили глухим стугонінням. На Кетрін війнув порив холодного повітря, і їй здалося, що вона стоїть уночі біля Великого Каньйону і зазирає в його глибочінь.

— Уяви собі, що перед тобою — гігантський ангар, призначений для цілого парку аеробусів, — мовив брат, — і матимеш приблизне уявлення.

Кетрін мимохіть позадкувала.

— Сам блок надто великий і просторий, щоб його обігрівати, але твоя лабораторія — це термічно ізольована кімната зі шлакоблоків, приблизно кубічної форми. Задля максимальної ізоляції вона розташовується в найдальшому кутку цього блоку.

Кетрін спробувала все це уявити. Коробка всередині коробки. Напруживши зір, вона вгледілася в темряву, але все одно нічого не побачила. Темрява була абсолютною.

— А лабораторія далеко?

— Далеко... бо в цьому блоці запросто вміститься футбольне поле. Мушу попередити, що прогулянка через нього трохи діє на нерви. Бо темрява там дійсно виняткова, хоч в око стрель.

Кетрін обережно зазирнула за двері.

— А де вимикач?

— Блок номер п'ять іще не під'єднали до електромережі.

— Але ж... як тоді працюватиме лабораторія?

Брат хитро підморгнув.

— На водневих паливних батареях.

Кетрін здивовано розкрила рота.

— Та годі тобі жартувати.

— У них вистачить питомої потужності, щоб забезпечити електрикою невеличке місто. Твоя лабораторія матиме повну радіочастотну ізоляцію від решти будівлі. Більше того: ззовні лабораторія покрита фотостійкими мембранами для захисту від сонячного випромінювання. Загалом, це герметичне енергонезалежне середовище.

Кетрін поволі почала розуміти всю принадність блоку номер п'ять. Левова частка її роботи зосереджувалася на кількісному визначенні досі невідомих енергетичних полів, тож експерименти слід було проводити в місці, повністю ізольованому від будь-якого зовнішнього випромінювання чи «білого шуму». Це стосувалося навіть такого слабкого впливу, як «розумове випромінювання» та «радіація думки», генерованих людьми, що стоять поруч. Саме ці обставини унеможливлювали проведення експериментів в університетських чи шпитальних лабораторіях, отже, ізольований блок в Центрі підтримки Смітсонівського музею дійсно був ідеальним місцем.

— Ходімо поглянемо. — Пітер посміхнувся і ступив у неосяжну темряву. — Просто йди за мною.

Кетрін мимоволі зупинилася на порозі. Цілих сто ярдів у цілковитій темряві? Вона хотіла було запропонувати скористатися ліхтариком, але брат уже зник у темному проваллі.

— Пітере, ти де? — гукнула вона.

— Здолай свій страх і зроби крок у невідомість. — Його голос стихав у темряві. — Ти знайдеш дорогу, повір мені.

«Він що — жартує?! — Зі страхом у серці Кетрін переступила через поріг і зробила кілька кроків, вдивляючись у темряву і намагаючись призвичаїтися до неї. — Я ж нічого не бачу!»

Раптом сталеві двері позаду неї засичали і зачинилися. Кетрін опинилася в непроглядній темряві. І скрізь — ані цяточки світла.