Читать «Генерал Олександр Греків: військова діяльність і доля» онлайн - страница 8

Греків прибув до свого полку у дуже складний час. У Петербурзі та інших містах імперії назрівали збройні виступи. Вояки Лейб-гвардії Єгерського полку незмінно несли караульну службу в Петербурзькій та Курляндській губерніях, де палав вогонь селянських повстань. На початку грудня 1905 р. вибухнуло потужне збройне повстання в Москві. Гренадерські частини, що знаходилися в місті, виявилися ненадійними, у зв'язку з чим Микола ІІ наказав вирушити туди преображенцям. Однак останні відмовились від поліцейських функцій. Тоді до Москви поїхав Лейб-гвардії Семенівський полк, щоб у крові потопити повстання.

Загалом революція 1905 р. морально значно травмувала офіцерський склад імператорської гвардії, вихований у традиціях служби Царю, Вітчизні та Народу. Звичайно, у гвардійських офіцерів був вибір: зціпивши зуби виконувати наказ, лишити військову службу, чи пустити собі кулю в лоб. Знайшлись прихильники кожного з можливих виходів, однак переважна більшість офіцерів, хоч з болем, але виконала наказ.

Серед них був і командир роти гвардійських єгерів Олександр Греків, якому довелося приборкувати селянські повстання у Курляндії. Йому, як юристові, також довелося брати участь і у розгляді справ затриманих єгерями бешкетників. Звичайні суди не встигали робити всю роботу, і саме тому присуди тим чи іншим затриманим висувалися швидко створеними судами тієї частини, до якої вони потрапили. Скільки було засуджено революціонерів у Лейб-гвардії Єгерському полку — невідомо. Але для порівняння можна сказати, що крізь суд Лейб-гвардії Фінляндського полку пройшло щонайменше 2,5 тис. бунтівників.

У 1906–1907 рр. відбулася тотальна чистка офіцерського корпусу армії. Найбільше її відчули петербурзькі та варшавські імператорські гвардійці й московські гренадери — еліта збройних сил Російської імперії. 1-ий батальйон Лейб-гвардії Преображенського полку був розформований «за непослух». Деякі гвардійські офіцери, що за революційних часів поводили себе «нижче від гвардійської гідності», були переведені в армійські частини. Разом із тим з армії до гвардії було прийнято офіцерів, що рішуче діяли під час придушення повстань. Так, підпоручик звичайного піхотного полку, майбутній білогвардійський воєначальник Олександр Кутєпов став офіцером-преображенцем, а підпоручик 7-го Понтонного батальйону Всеволод Петрів, у майбутньому генерал української армії, очолив півроту Лейб-гвардії Литовського полку.

Деякі надійні гвардійські офіцери навпаки відправлялись до армії «задля профілактики» тих чи інших частин. Так сталось і з Грековим, який 10 грудня 1907 р. дістав призначення на посаду старшого ад'ютанта штабу 2-ої гренадерської дивізії у Москві. Напередодні він отримав довгоочікуване підвищення до рангу капітана Генерального штабу. Тож, новоявлений капітан у січні 1908 р. вже був на новому місці служби.

Гренадерські частини мали славні бойові традиції, але на початку XX ст. значення гренадерів дещо зменшилось. До них почали ставитись як до звичайної піхоти, котра мало чим відрізнялася від решти армії. Лише розташування гренадерських полків дещо міняло ситуацію, робило їх московською гвардією. Офіцерами гренадерських полків могли бути особи будь-якого походження та статків, що корінним чином відрізнялось від імператорської гвардії. Саме тому гренадерські частини можна назвати швидше народною гвардією, оскільки до них ішли служити найкращі представники збіднілого дворянства та нижчих верств населення. Немає нічого дивного, що за революційних часів гренадери виявились «ненадійними». Хоча заради справедливості треба зазначити, що вже у 1917 р., коли гвардійські полки були остаточно збільшовиченими, гренадери ще міцно тримали фронт і не піддавались розкладу.