Читать «Генерал Олександр Греків: військова діяльність і доля» онлайн - страница 3

Якщо зіставити публікації у «За Державність» та «Вестнике Первопоходника», то стає зрозумілим, що стаття, опублікована в українському часопису, була перекладена, значно скорочена та виправлена: у спогадах російською мовою Греків давав надто суворі характеристики багатьом українським діячам та подіям, а у часописі «За Державність» вони відсутні.

Служба у російській армії у 1897–1914 роках

Спогади О.Грекова, опубліковані у «Вестнике Первопоходника», відкриває коротка замітка його доньки Єлизавети Олександрівни про родовід та походження прізвища. Донька генерала стверджувала, що їх пращур, грек Легофетус, приїхав до Росії в 1472 р. у складі делегації грецької царівни Софії Палеолог, нареченої московського царя Іоана ІІІ. Легофетуси залишилися в Росії, через складність прізвища їх кликали просто Греками, а за часів царювання Катерини ІІ нарекли Грековими.

Єлизавета Олександрівна обминає питання, коли саме та за які заслуги Грекам надали дворянство. Проте, згідно з твердженням аспіранта Київського національного університету ім. Т.Шевченка Олексія Кресіна (якій підготував дисертацію про Івана Мазепу), один з Греків служив в армії Петра І. Після Полтавської битви російський цар наказав новому гетьманові Івану Скоропадському знищити Запорізьку Січ. На допомогу Скоропадському Петро І дав свого довіреного офіцера Грека. Як відомо, ця експедиція виявилася успішною, за що офіцерові Греку було надано російське дворянство.

Один з нащадків Легофетуса, Іван Кирилович Греків, був учасником війни 1812 р. та генерал-майором у відставці. Саме він придбав маєток у селі Санич Глухівського повіту Чернігівської губернії. Тут 21 листопада 1875 р. (за старим стилем) у родині Петра Гавриловича та Марії Григорівни (народженої Дидевич) народився перший син — Олександр Греків, майбутній генерал.

Родину Грекових того часу можна вважати типовою поміщицькою з притаманним їм яскравим дворянським консерватизмом. П.Греків щиро вважав, що кращого за домашню середню та університетську вищу освіти нічого й бути не може. Саме тому до 18 років Олександр фактично пробув удома — здобував так звану домашню освіту за допомогою найнятих викладачів.

Вступ до вищих навчальних закладів у Російській імперії значно відрізнявся од того, що практикувалося в СРСР та практикується зараз в Україні. До університетів приймали не за результатами вступних іспитів, а за конкурсом балів у атестатах про закінчену середню освіту. Такі, як молодий Греків, мали право складати випускні іспити в будь-якій з обраних гімназій і отримувати атестати на рівні зі звичайними випускниками гімназії.

Коли Грекову виповнилося 20 років, він вирушив до Москви, де в одній з місцевих гімназій склав випускні іспити. Тоді ж за наполяганнями батька Олександр подав документи до юридичного факультету Московського університету. За твердженням доньки, він дуже добре вчився в університеті, однак з дитинства мріяв про військову кар'єру.