Читать «Генерал Олександр Греків: військова діяльність і доля» онлайн - страница 23

— Да чего ты-то о нем хлопочешь, ведь он ярый самостийник?

— Да разве это так? Он меня уверял, что он чистейший великоросс!

— Это не так, ты разберись, а потом хлопочи о нем. Через несколько дней он приходит и говорит:

— Ради бога, не назначай Грекова, он мне все наврал. Вообще, Греков человек очень растяжимых понятий о порядочности.

Когда образовалось украинское министерство, я попробовал назначить его начальником главного штаба. Он уверял меня, что разделяет мою точку зрения на Украину, что он честный человек и т. д., что не помешало этому честному человеку, когда началось восстание, перейти на сторону Петлюры и занять там пост главнокомандующего».

Мусимо зробити кілька зауважень щодо питань, порушених у наведених висловлюваннях Скоропадського. По-перше, випадок з Герцогом Лейхтенберзьким нам здається вигадкою, оскільки, ні Лейхтенберзький, ні Греків у своїх спогадах навіть не згадували один про одного. Взагалі про зустріч Грекова і Скоропадського ми знаємо лише зі слів останнього. Греків не згадує про Скоропадського жодного разу (хоч ця згадка була б корисною для нього). Тож можна взяти під сумнів і сам факт зустрічі двох генералів.

Можна також припустити, що Скоропадський цілком справедливо вбачав у Грекові претендента на домінуючу роль в Українській Державі («с большим желанием играть выдающуюся роль»). Крім того, між генералами міг бути конфлікт ще й тому, що Скоропадський свого часу був гвардійським кавалеристом, а Греків — гвардійським піхотинцем, до того ж ще й Генерального штабу! А між піхотою та кіннотою в імператорській гвардії завжди існував величезний антагонізм.

Слід враховувати й те, що на еміграції Скоропадський знов удався до політичної діяльності. А Греків у ті часи вже був дуже відомою особою і всі знали, що він у 1918 р. розійшовся зі Скоропадським. Українська громадськість в еміграції робила щодо цього закиди Скоропадському. Останній же, ймовірно, вирішив у своїх спогадах якось виправдатись, виклавши свою версію подій.

І, нарешті, як зазначав Греків на допитах, за часів гетьманського панування він намагався створити «український офіцерський союз Батьківщини», який ставив би собі за мету зберегти націоналістичні та старшинські кадри. Однак, про це, крім властиво свідчень Олександра Петровича, немає жодних інших даних, тому саме існування такого «союзу» викликає сумніви.

10 листопада 1918 р. за наполяганням Українського Національного Союзу, П.Скоропадський був змушений повернути генерала Грекова на військову службу. Замість генерала Галкіна він призначив його начальником Головного штабу армії Української Держави. Греків отримав у своє підпорядкування установу, яка займалася переважно кадровими питаннями: обліком офіцерського складу, підвищеннями у рангах, виплатою пенсій, тощо. Однак на цій посаді він пробув всього 5 днів — до початку повстання на чолі з Директорією проти Скоропадського. Гетьман намагався заарештувати Грекова, оскільки призначив він генерала саме під тиском своїх противників. Однак, попереджений генералом Сінклером, Греків уникнув арешту й виїхав до Полтави.