Читать «Генерал Олександр Греків: військова діяльність і доля» онлайн - страница 19

Протягом липня 1917 р. у керівництві деяких полків гвардії відбулися значні зміни. Так, на чолі Гвардії Гренадерського полку було призначено полковника Михайла Омелянович-Павленка, майбутнього командуючого Українською Галицькою армією та армією УНР. Омелянович-Павленко швидко «вилікував» полк від соціалістичних хиб, і гренадери знов на деякий час стали бойовою формацією. Заради справедливості слід відзначити, що багато офіцерів Лейб-гвардії Гренадерського полку своїм життям відплатили за вчинок штабс-капітана Дзевалтовського. Практично всі вони взимку 1917–1918 рр. виїхали до Добровольчої білогвардійської армії, де відродили свій полк та брали участь у боях з більшовиками. Лише кілька гвардійських гренадерів наприкінці 1920 р. емігрували з армією генерала Врангеля. Всі інші загинули у завзятій боротьбі з червоними.

Відповідну чистку провів і новий командир Гвардії Московського полку, майбутній видатний білогвардійський генерал Яків Слащов. Таким чином, завдяки старанням багатьох гвардійських полкових командирів, гвардія ще залишалася гвардією. Однак це була вже агонія, яку зупинити ніхто не був у змозі.

У серпні 1917 р. О.Грекова було призначено начальником штабу 6-го армійського корпусу. Командиром цього корпусу став генерал В.В. фон Нотбек, тож саме він запросив на цю посаду свого старого співробітника. З важким серцем Греків залишав гвардію, з якою пов'язав 15 років своєї бездоганної військової служби. За час свого існування гвардія виховала багатьох відомих полководців, і це ще більше поглиблювало її трагедію.

Зокрема, з гвардії вийшло багато генералів армії УНР. Варто згадати преображенця генерала Олександра Осецького, семенівців генералів Миколу Юнакова та Олексу Галкіна, гвардійських єгерів Олександра Гре — кова та Олександра Удовиченка, литовців генерала Всеволода Петріва та полковника Анатолія Силіна, волинців генералів Михайла Омелянович-

Павленка, Бориса Бобровського та Олександра Лігнау, гвардійських артилеристів генералів Сергія Дельвіга та Володимира Сінклера, а також багатьох інших.

Наприкінці серпня 1917 р. Олександр Петрович прибув до 6-го армійського корпусу та одразу втягнувся в роботу. 6-ий корпус був одним з небагатьох військових з'єднань, які ще не втратили боєздатності та не дуже піддавалися революційному розкладові. Під час Червневого наступу майже всі досягнення російської армії були заслугою саме цього кор — пусу, який прорвав ворожу оборону під Зборовом та завдав вирішального удару німцям. Тож Греків міг пишатися новим призначенням.

Корпус мав у своєму складі дві кадрові дивізії (4-ту та 16-ту) та кілька новостворених, які незабаром було передано в інші армії. 4-та дивізія була елітною, адже саме вона здобула корпусу військову славу. Проте 16-та дивізія вже була розхитана революційною та більшовицькою агітацією, а тому не становила значної сили. 4-та дивізія за своїм складом була майже виключно українською, 16-та — частково українською.