Читать «Генерал Олександр Греків: військова діяльність і доля» онлайн - страница 12

Перебування на віддалі від лінії фронту не задовольняло Грекова. Він написав кілька рапортів про відправлення на фронт, однак тривалий час начальство залишалося байдужим до бажань підполковника. Тоді Олександр Петрович пішов іншим шляхом. Перед тим, як обійняти посаду начальника штабу дивізії, кожний офіцер Генерального штабу мусив відбути обов'язковий ценз керування батальйоном. Стосовно Грекова начальство обминуло цей закон, і, засвідчивши його педагогічні та наукові заслуги, одразу поставило начальником штабу дивізії. Греків вирішив пожертвувати посадою і відпроситися до армії командиром батальйону.

Але обійняти стройову посаду йому все одне не довелося. Після того, як Греків у січні 1915 р. прибув до Лейб-гвардії Єгерського полку, його одразу було відправлено до штабу 1-ої Гвардійської дивізії, якою керував старий однополчанин Олександра Петровича генерал В.В. фон Нотбек.

У той час генерал підшуковував собі начальника штабу і запропонував цю посаду Грекову.

До дивізії Греків потрапив у напружений час: вона вела завзяті бої на території Польщі. Проте, він швидко зорієнтувався і в першому ж бою своїм умілим оперативним керівництвом привів дивізію до перемоги, чим заслужив почесний серед офіцерів орден Святого Георгія 4-го ступеня. Цей орден було надано Грекову лише 4 березня 1916 р. Наказ про нагородження свідчив: «Награждение орденом Святого Георгия 4 степени Начальника Штаба 1-й Гвардейской пехотной дивизии генерального штаба полковника Александра Грекова за то, что в боях с 7 по 18 февраля 1915 года в долине реки Ломницы, составил план операции, принимал деятельное участие в ее выполнении, неоднократно находясь под действительным артиллерийским огнем. Результатом этих боев было овладение позициями противника с пленением 25 офицеров, 2541 нижних чинов, двух орудий и пяти пулеметов».

Після завзятих боїв на початку весни 1915 р. Гвардійський загін генерала Безобразова перебував у резерві Верховного Головнокомандуючого російської армії. Гвардійські полки поповнювалися новобранцями та молодими офіцерами. Ситуація на фронті була досить складною. Німецькі та австро-угорські війська гнали російську армію з Карпат та Східної Галичини, примушували відступати її з Польщі. За таких умов гвардія очікувала наказу на виступ у новий похід.

Наприкінці червня 1915 р. Гвардійський загін поступив у розпорядження командування 3-ої російської армії, знекровленої важким відступом з Карпат. Армія займала фронт між Віслою та Західним Бугом. До річки Стоход, що знаходиться на Волині, було спрямовано гвардію, на Західному Бузі розташувався резервний 2-ий Сибірський корпус. Вони становили правий фланг армії.

3 липня на фронті 3-ої армії почалися криваві бої. На її правий фланг було кинуто 9-ту німецьку армію. Проти російської гвардії в атаку пішла прусська, почалася Красноставська битва. 5 липня російські гвардійці перейшли у контрнаступ. Однак їхні сусіди — сибірські стрільці, під тиском ворога почали відступати, оголивши правий фланг гвардійців. Командуючий 3-ою армією генерал Леш наказав відходити Гвардійському загонові, щоб вирівняти фронт, однак командуючий гвардією генерал Безобразов та начальник штабу генерал граф Ігнатьєв своєчасно не виконали цього наказу. Гвардія з фронту натрапила на опір німців, а з правого флангу отримала потужний удар від австро-угорської піхоти. Зав'язався запеклий бій. Атака російської гвардії захлинулася. Фактично, вона опинилась наполовину в оточенні. За таких умов лише сміливі дії гвардійських стройових командирів врятували ситуацію. Полки прорвалися крізь вогонь та багнети ворога та повернулися до 3-ої армії.