Читать «Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця» онлайн

Федір Пігідо

Федір Пігідо та його спогади

Наше рішення запропонувати для передруку в Україні спогади Федора Петровича Пiгiдо з часiв Другої світової вiйни під назвою «Велика Вітчизняна війна» продиктоване кількома обставинами. Насамперед тим, що ця книжка, вперше видана у 1954 році, є цiнним внеском у лiтературу про подiї, якi ще досi хвилюють українське суспiльство i викликають гострi дискусiї. Мемуарний матерiал, зiбраний п'ятдесят п'ять рокiв тому, важливий сьогоднi й тим, що автор писав про речi, якi були ще свiжi в його пам'ятi та, незважаючи на труднощi скитальщини, мiг висловлювати свої думки в обставинах повної свободи слова. Друкованi частинами в українськiй емiграцiйнiй перiодицi наприкiнцi сорокових рокiв, вони появилися у формi книжки 1954 року в українськiй друкарнi «Нового Шляху» у Вiннiпезi, в Канаді, а тому були недоступні читачам в Україні. Теперiшнє видання повертає спогади на батькiвщину автора. Власне, про автора ми передусім і хочемо сказати кілька слів.

Федiр Пiгiдо народився 1 жовтня 1888 р. у селi Стайки Київської губернiї. Його рiд, як вiн сам писав, походив із селян Київщини. Майже всі у його та його дружини рiдні, крiм його братiв i сестер та брата дружини, були хлiборобами. Після двокласної школи він закінчив Смілянську технічну та Київську середню військово–медичну школи. В роки визвольної боротьби 1917–1920 років був у Головній військовій санітарній управі УНР. У 20–ті роки Ф. Пігідо працював у сільськогосподарській кредитній кооперації у Стайках та на Стайківському заводі будівельних матеріалів на посаді бухгалтера, а пізніше — помічника технічного директора. У 1930 р. вступив на промисловий факультет Інституту економічних наук, який закінчив у 1935 р. з відзнакою. Працював начальником планового відділу Київського обласного тресту будівельних матеріалів, у науково–дослідному інституті, займався педагогічною працею, читав лекції з організації виробництва будівельних матеріалів у технікумі й інституті підвищення кваліфікації інженерів.

Пiд час голоду 1933 р. загинуло двоє осiб у його родинi i троє в родинi дружини, ще троє, мiж ними рiдний брат Ф. Пігідо, були розстрiлянi, а четверо заслано в пiвнiчнi табори. Пiсля нападу нацистської Нiмеччини Ф. Пiгiдо не був евакуйований i окупацiю пережив разом з дружиною i донькою в Києвi та довколишніх селах.

При вiдступi нiмцiв у 1944 р. подався з дружиною на захiд. У Німеччині працював помічником на керамічній фабриці Ляйснера в Мускау. В еміграції його спіткало велике горе — у вирі війни загубилася його єдина донька, а в 1949 р. померла дружина. Перебуваючи в таборі для переміщених осіб у Шлясгаймі, Ф. Пігідо деякий час виконував обов'язки секретаря культурно–освітнього відділу, а згодом був його керівником.

У Захiднiй Нiмеччинi Ф. Пігідо зайнявся науковою та громадською працею. У 1949 р. він став членом Української революцiйно–демократичної партiї (УРДП) i був обраний до її Центрального Комiтету. Згодом представляв УРДП в Українськiй Нацiональнiй Радi, де також виконував обов'язки заступника президента УНР та iнформацiйного i фiнансового секретаря. У 1950–1951 рр. був директором видавництва «Українські вісті» в Новому Ульмі.