Читать «Україна у революційну добу. Рік 1920» онлайн - страница 46

Вперше не звітував про політичну роботу ЦК діяч, який очолював до того виборний партійний орган (до речі, започаткувавши на довгі роки традицію, коли ключова роль тут відводилася главам урядів і керівних радянських республіканських установ). Вперше не виявилося очевидного лідера, моральна велич, інтелектуальний рівень, організаторські здібності якого (знову доводиться згадати того ж таки Г. Пятакова) дозволяли раніше убезпечити високе зібрання від довготривалих безплідних дискусій, пустих тупцювань на місці з приводу в принципі-то не надміру складних питань.

Вперше було зроблено загалом перспективну спробу перейти від конфронтації між різними політичними течіями, двома партійними організаціями з комуністичною складовою у назвах (УКП(б) і КП(б)У) не лише до координації зусиль, співпраці (хай навіть у широких чи високих сегментах — урядових), а до організаційного об'єднання.

Вперше (втім, тут — і востаннє) організаційна перевага виявилася на боці фракціонерів (окрема розмова — як те досягалося), а саме — учасників і прихильників групи «демократичного централізму», які не відбивали інтересів ані більшості комуністів республіки, ані більшості трудящих України. Вперше (і знову востаннє) керувати роботою з'їзду ^на заключній фазі довелося офіційному представнику ЦК РКП(б) Й. Сталіну. І хоча він мав також мандат делегата конференції від місцевих комуністів, сумнівів щодо того, якими чинниками передусім визначалася його позиція, ні у кого не виникало. Вперше (і востаннє) Центральний Комітет КП(б)У, обраний партійною конференцією, було невдовзі розформовано (розпущено) Центральним Комітетом РКП(б) і, по-суті, призначено (не обрано) новий склад керівного органу КП(б)У.

Врешті, згідно домінантних оцінок істориків, IV конференція КП(б)У, більше за будь-який інший партійний форум, ухвалила невірних, хибних рішень, стала втіленням антиленінських (за тогочасними уявами — невідповідних комунізмові) підходів до партійного, державного і господарського будівництва.

Означене (хоч ним і не обмежується перелік того, що вибивається зі звичного логічного контексту) дозволяє характеризувати IV конференцію КП(б)У як справді оригінальне у своєму роді і, навіть, унікальне явище, як справді непростий феномен, а відтак вимагає ставитися до її перебігу, матеріалів з особливою увагою, виваженістю, неупередженістю, розумінням, виправданим прагненням розібратися у мотивації вчинків, рішень делегатів, по можливості виключити їх позірно-зверхню, не аргументовану оцінку. З позицій сьогодення, вочевидь, не можна надійно орієнтуватися на міркування, узагальнення і висновки, притаманні публікаціям, що з'явилися багато років тому.