Читать «Україна у революційну добу. Рік 1920» онлайн - страница 38

Тотальна, цілеспрямована і ефективна ідеологічна пропаганда приносила свої плоди. Слід визнати, що частина вояцтва щиро повірила в те, що за допомогою Червоної армії можна вигнати поляків та відновити самостійну українську владу в Галичині. Проте ідеологічний тиск чимдалі викликав і зворотну реакцію. Тому навіть тих стрільців, які спочатку зі щирим ентузіазмом сприйняли більшовицький союз, поступово опановували неприховані невдоволення, що переростали у ворожість, ненависть.

Всупереч сподіванням радянського керівництва, Червона українська галицька армія не стала «революційним авангардом» у більшовицькому поході на Захід. Причини цього полягали не лише у глибоких національно-патріотичних переконаннях стрілецтва, але й, великою мірою, у помилках і прорахунках більшовицької політики. Зокрема, А. Хвиля цілком слушно закидав, що у відношенні до Галицької армії В. Затонський діяв не як «революціонер», а як «бюрократ». А. Хвиля доводив, що «революція не потребує того, щоб тисячі галичан заганяти в чека…, щоб брудними ногами топтати святощі галичан…, щоб грабити шпиталі, грабувати їх постачання, насилувати їх жінок… Це все є найчорніша контрреволюція». Отже, терор і насилля великою мірою підірвали довір'я стрілецтва до радянського уряду, що невдовзі спричинилося до нових колізій.

З узагальнення різних даних випливає, що у березні 1920 р. в ЧУГА нараховувалося близько 1,5 тис. офіцерів та понад 15 тис. стрільців, з яких хворі складали близько 1,2 %, а ті, що видужували, — 1,6 %.

Оперуючи наявними загальними даними, можна стверджувати, що з липня 1919 р., за дев'ять наступних місяців перебування на Наддніпрянщині, чисельність УГА зменшилася на 68 тис. вояків, причому з них 6–7 тис. загинули на полі бою, а більшість (близько 60 %) — розбіглася. Такою була доля війська, яке кинув напризволяще політичний провід і перекроювали на свій розсуд, для своїх потреб різні «союзники».

З середини березня 1920 р. галицькі частини почали відправляти на фронт. Перша бригада ЧУСС (нараховувала 7,4 тис. бійців) перейшла в район Чуднова, 2-га бригада ЧУГА (4,8 тис.) зайняла позиції в околицях Літина, а 3-тя бригада (3,7 тис.) в середині квітня була переведена в район на південь від Бару.

Питання про відновлення боротьби за звільнення Галичини залишалося мрією, абстракцією. Переведення заповітних прагнень галичан у практичну площину виглядало дедалі примарніше, безнадійніше.

Польовий штаб ЧУГА виконав своє призначення щодо реформування армії. Проте його не ліквідували, а перевели до Києва, де радянське керівництво, напевно, збиралося використати його у прийдешній війні проти Польщі.

Галицька ж армія на тому остаточно припинила існування як цілісна самостійна військова формація. Однак уже та обставина, що колишні вояки УГА входили до лав Червоної армії компактними національними підрозділами, залишало бодай невеликі, обмежені можливості для формування осібних настроїв, що могли стати основою і вельми масштабних дій.