Читать «Україна у революційну добу. Рік 1918» онлайн - страница 27

Велелюдні похорони відбулися 19 березня 1918 р. На вокзалі, куди привезли останки загиблих, о другій годині дня зібралися їхні рідні, студенти, гімназисти, вояки, духовенство, хор під орудою О.Кошиця, багато киян. Заупокійну відправу відслужив єпископ Никодим. Візники, з двома сіро-блакитними трунами на площадці у кожного, рушили від вокзалу. Біля будинку Центральної Ради до траурного походу з жалібно-урочистим словом звернувся Михайло Грушевський: "От у сій хвилі, — мовив він, — коли провозять ся їх домовини перед Центральною Радою, де протягом року кувалась українська державність, з фронтону її будинку здирають російського орла, ганебний знак росийської власти над Україною, символ неволі, в котрій вона прожила двісті шістьдесят з верхом літ. Видко, можливість його здерти не давалась даремно, видко, вона не могла пройти без жертв, її треба було купити кров’ю. І кров пролили сі молоді герої, котрих ми проважаємо.

Вони щасливі, що могли купити своєю кров’ю вартости свому народови! Батьки, брати, сестри тих, котрих ми сьогодня ховаємо! Стримайте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую я. Бо ж ті, котрих ви ховаєте, доступили найвищого щастя — вмерти за отчину! Їх слава і вдячна пам’ять про них житиме з нашою свободою разом, серед народу нашого однині до віку!”

У братську могилу на Аскольдовому кладовищі, за даними тогочасної преси, було опущено 17 трун (лише на одиницю відрізняється це число від вищенаведеного поіменного переліку жертв С.Збаразьким. Можливо, тут не було тіла сотника А.Омельченка, який одержав смертельне поранення під час бою 16 січня і був відразу відправлений до Києва, однак по дорозі помер. Вочевидь, він був похоронений не під Крутами, хоча дехто з мемуаристів і фахівців називають і його ім’я серед тих, кого поховали в Аскольдовій могилі). Газети вміщували траурні промови й статті Л.Старицької-Черняхівської, С.Єфремова, В.Дурдуківського, інших відомих діячів українства.

Павло Тичина присвятив загиблим вірш „Пам’яти тридцяти” (назване число тут пояснити непросто, якщо не зважити на поетичну схильність до гіпербол):

„На Аскольдовій Могилі Поховали їх — Тридцять мучнів українців, Славних, молодих… На Аскольдовій Могилі Український цвіт! — По кривавій по дорозі Нам іти у світ. На кого посміла знятись Зрадника рука? — Квітне сонце, грає вітер І Дніпро-ріка… На кого завзявся каїн? Боже, покарай! — Понад все вони любили Свій коханий край. Вмерли в Новім Заповіті З славою святих, — На Аскольдовій Могилі Поховали їх”.