Читать «Україна у революційну добу. Рік 1918» онлайн - страница 203

Справді, на переговорах про конкретні розміри «обміну товарами» німці й австрійці домагалися явно непропорційного співвідношення взаємопостачання, а надалі при кожній нагоді шантажували українську сторону недотриманням нею взятих на себе зобов'язань. «До Австрії йшли вже тисячні вагони українського хліба, рятуючи голодний Відень, а до нас з австрійського краму не прийшло нічого за виїмком галицької соли, тютюну й сірників, про котрі оповідали, що то крам, вивезений з півдня України, яко військовий «пріз», а потім привезений знову назад на продаж, як австрійський продукт», — з гіркотою згадував міністр закордонних справ Української Держави.

Не краще було і з обіцяною німецькою сільськогосподарською технікою. На морально застарілі машини встановлювалися надмірно високі ціни, і надходили ці машини в Україну в дуже обмеженій кількості. А про те, щоб їх продавати населенню за такими цінами, годі було й думати.

Однак, ані українські дипломати, ані урядовці економічних міністерств вдіяти нічого не могли. Більше того, результатом тиску Німеччини й Австро-Угорщини стало те, що Україна (яка справді не могла виконати обіцяних поставок хліба, іншої сировини за Берестейською угодою) продовжила «торговельний договір» з 1 липня до 31 серпня, а за додатковим протоколом від 10 вересня 1918 р. зобов'язалася вивезти союзникам 35 % нового врожаю. За умови, якщо поставки хліба виконані не будуть, передбачалася «компенсація» цукром.

Ішлося про гігантські цифри. Якщо за Берестейською угодою з України мали вивезти 1 млн. тонн збіжжя (60 млн. пудів), то урожай 1918 р. виявився дуже хорошим (перевищував 15 млн. т.) — отже, до центральноєвропейських держав до 15 червня 1919 р. мало надійти вже понад 5 млн. тонн хліба — тобто, у п'ять разів більше, аніж за квітневим економічним протоколом. Мабуть нереальність такого обсягу була настільки очевидною, що довелося встановити «мінімум» — 75 млн. пудів — 1,2 млн. тонн.

Як наслідок, по дві цифри («дозволено» і «обов'язково» було внесено й до ряду інших позицій: велика рогата худоба — 11 і 6 млн. пудів (у живій вазі), вівці — 300 тис. і 160 тис. голів і т. ін..

Не менш вражаючими за масштабами були інші цифри протоколу про зобов'язання Української Держави щодо поставок у центральноєвропейські країни сировинних та інших товарів: 10 % виробленого цукру, 30 % металопродукції, 20 % спирту. У відповідь Німеччина і Австро-Угорщина зобов'язувались, починаючи з вересня 1918 р., щомісячно поставляти в Україну по 9 млн. пудів вугілля, 5 тис. тонн нафти та інших нафтопродуктів, задовольнити потреби України в сільськогосподарських машинах і техніці, зокрема устаткуванні для гірничої, вугільної, металургійної і спиртової промисловості.