Читать «Україна у революційну добу. Рік 1918» онлайн - страница 20

За винятком двох міністрів-соціал-демократів Д.Антоновича та М.Ткаченка усі місця у виконавчому органі влади заповнили члени УПСР та співчуваючі їм: А.Немоловський (військові справи), П.Христюк (внутрішні справи), С.Перепелиця (фінанси), Є.Сакович (шляхи сполучення), М.Ковалевський (продовольчі справи), Н.Григоріїв (освіта), А.Терниченко (хліборобство). Чимало міністерських посад залишилися вакантними.

Суть вибору, який відбувався в січні 1918 р., лапідарно й абсолютно чітко сформулював М. Шаповал: «Не лише Республіка наша мусить бути самостійна але самостійною мусить бути і наша соціяльна революція».

Певним підтвердженням цих слів став сплеск активності проводу УНР відразу після ухвалення IV Універсалу, який став начебто своєрідним каталізатором не лише загальнодержавотворчого процесу, а й реалізації конкретних, нагальних соціально-економічних проблем Української революції.

Зокрема, вищим державним актом обіцялась оперативна розробка земельного закону на основах скасування приватної власності й соціалізації землі. Справді, буквально за кілька днів, 18 січня 1918 р., тимчасовий закон, над яким попередня робота провадилась уже тривалий час, було ухвалено. Українська Центральна Рада визначала такі загальні засади аграрного курсу:

«1. Право власності на всі землі з їх водами, надземними й підземними багатствами в межах Української Народної Республіки віднині касується.

2. Всі землі з їх водами, надземними й підземними багатствами стають добром народу Української Народної Республіки.

3. На користування цим добром мають право всі громадяни Української Народної Республіки без різниці полу, віри і національності, з додержанням правил цього закону».

«Основною ціллю цього закону, — зазначав П. Христюк, — являлось утворити такі умови користування землею, при яких була б виключена всяка можливість капіталістичного визискування за допомогою землі людської праці, инакше кажучи — всяка можливість використовування землі, як знаряддя продукції, для експльоатації людини людиною. Поруч з цією ціллю стояла друга — утворення таких умов землекористування, які полекшували б спочатку організацію окремих великих громадських господарств з спільним, громадським веденням господарства, а потім — перехід до громадського ведення сільського господарства в загальнодержавних межах. Досягнення цих цілей мислилось в формах, які відповідали б соціяльно-економичним умовам розвитку землекористування на Україні і вели б до зросту сільськогосподарської культури і звязаної з нею інтенсивности та продукційности сільського господарства».

Наскільки наведений закон відповідав потребам земельної справи в Україні, на практиці перевірити не довелося. Військові події розвивалися так швидко, що уряд мусив залишити Київ раніше, ніж закон був опублікований. Надруковано його було вперше в Житомирі. А спроби запровадити закон у життя були здійснені вже під час перебування в Україні німецько-австро-угорських військ.