Читать «Україна у революційну добу. Рік 1917» онлайн - страница 55

Очевидно, варто ще раз наголосити, що концепція Української революції не обмежувалась лише національно-державницькими завданнями. Соціальний аспект постійно перебував у полі зору керівників українського руху, виступав наріжним каменем, вихідним пунктом при визначенні стратегії боротьби. Це підтверджують і пізніші оцінки, коли лідери українства вдавалися до ретроспективного аналізу.

В урочистій промові з нагоди першої річниці Центральної Ради 20 березня 1918 р. М.Грушевський наголосив: "У своїй діяльності Центральна Рада завжди мала єдиний критерій, єдиний компас — це інтереси трудящих мас".

Ця теза ще більше посилювалася, конкретизувалася у газетних публікаціях 1918 р., що увійшли пізніше до брошури програмового характеру "На порозі Нової України". Здавалося б, добре обізнаний з першими результатами соціалістичного експерименту в його більшовицькому варіанті, палкий прихильник реформісьської політики М. Грушевський мав би відчувати певні сумніви, принаймні застереження, щодо його наслідків. Проте він і надалі засвідчує принципову відданість обраному Українською революцією курсові, не зрікається кінцевої соціалістичної орієнтації. "Нашій народній державі, - заявляє Грушевський, — ставимо грандіозні завдання: не тільки зверхню охорону ладу й порядку, яку ставить собі звичайна буржуазна держава, хоч би й буржуазна республіка, а проведеннє й поглибленнє правдивого послідовно розвиненого демократизму і можливе наближеннє до соціалістичного ладу, оскільки воно можливе в реальних обставинах кождого даного моменту, на кождім новім щаблю нашого життя".

Голова Центральної Ради був твердо переконаний, що реформи, які становлять зміст Української революції, мають бути соціалістичними за своїм характером. Він знову і знову намагався довести: "Будуючи українську державність, будуємо міцну твердиню, до котрої не буде приступу поліцейсько-бюрократичної реакції. Укріплюючи авторитет нашої соціалістичної Центральної Ради й її соціалістичного міністерства, хочемо зробити нашу Україну твердою кріпостю соціалізму. Будуємо республіку не для буржуазії, а для трудящих мас України, і від сього не відступимо!"

Слід сказати, що протягом десятиліть стало звичним цитувати ті численні висновки-зізнання з Винниченкового твору "Відродження нації", в яких стверджується, що українські соціалісти насправді виявились не стільки соціалістами (тут значно послідовнішими були більшовики), скільки буржуазними демократами, та й то поганими. Як правило, з праці в працю при цьому кочував висновок, що українські партії прикривали соціалістичною назвою своє справжнє — буржуазне нутро. Насправді ж, якщо неупереджено перечитувати В.Винниченка, зовсім неважко переконатися в іншому. Колишній голова Генерального Секретаріату передусім жалкує з приводу того, що українським лідерам не вдалося витримати саме соціалістичного курсу, що обставини змушували їх раз у раз відходити від принципової лінії, що їм не вистачило послідовності, наполегливості. Тому й результати виявились такими невтішними.