Читать «Україна у революційну добу. Рік 1917» онлайн - страница 37

Інша оцінка початкового етапу Української революції, впливу на неї Центральної Ради міститься у двотомнику Д.Дорошенка. Він вважає, що "відразу київські українці розпочали і політичну і культурно-просвітну працю в національнім дусі, стараючись надолужити те, чого досі не вільно було робити під царським режимом". До такого висновку автор приходить на основі детального аналізу активізації українського життя, залучення його лідерів не лише до культурно-просвітницької, але й до політичної діяльності.

Зокрема було утворено Виконавчий комітет громадських організацій. З 12 його членів 5 були українцями: Ф.Штейнгель (голова комітету), А.Ніковський (секретар комітету), С.Єфремов, М. Паламарчук, М.Порш. "Цей комітет, — зазначав Д. Дорошенко, — в перші три місяці по революції був властиво найвищою владою в Київі, аж поки його місце не зайняла Центральна Рада".

Виконавчий Губернський Комітет Ради представників організацій по Київщині, обраної надзвичайними губернськими земськими зборами в першій половині березня, "майже цілком опинися в руках українців". До комітету війшли М.Грушевський, Д.Дорошенко, В.Корольов, М.Стасюк, Хр. Барановський, А.Сербиненко, О.Степаненко, Д.Антонович, П.Понятенко, М.Синицький, В.Шульгин, С.Фракфурт, С.Коган, А.Красовський, П.Линниченко. Головою комітету було обрано М. Су ковкі на, який раніше байдуже ставився до українських домагань, проте, зважаючи на склад комітету і кон'юнктуру "почав дружно працювати з українцями і відразу став на територіально-автономному грунті". Заступником М.Суковкіна (помічником губерніального комісара) земські губерніальні збори обрали Д.Дорошенка. "Управа губернією, — констатує останній, — опинилася в українських руках і це було дуже зручно українцями використано".

Губернська земська управа теж була поповнена представниками українських організацій (Т.Сніжний, П.Пожарський, А.Сербиненко, В.Прокопович).

Аналізуючи тогочасну діяльність Товариства українських поступовців, соціалістичних елементів українства, українського клубу "Родина", київської "Просвіти", організацію і перші кроки Центральної Ради, утворення Установчої Військової Ради, Центрального Українського кооперативного комітету, видання "Нової Ради", зміст політичних декларацій ТУПа і Центральної Ради, можна стверджувати, що уже з початку березня Українська революція не обмежувалась постановкою лише культурно-просвітніх завдань. Останні, справді, займали надзвичайно велике місце у діяльності організованого українства: з них, з відновлення української мови починалось українське відродження. Однак, революція відкрила можливості для постановки в порядок денний більш широких завдань. І провідники не забарилися — відразу висунули лозунг підтримки демократичного ладу, підготовки до Всеросійських Установчих зборів, на яких мали домогтися автономії України у федеративній Росії.

Першими найпомітнішими віхами історії Української революції були маніфестації українства перших тижнів після повалення самодержавства, особливо ж масштабні демонстрації у Петрограді і Києві, відповідно 12 і 19 березня. Ці досить гучні акції (у Петрограді в них брали участь 25–30 тис, а в Києві — понад 100 тис. демонстрантів) відіграли колосальну роль у самоусвідомленні українськими колами власних потенцій, а також у переоцінці російськими колами сили, організованості українського руху. Дехто навіть схилявся до певного перебільшення значення проведених демонстрацій, мітингів, зборів, вважаючи, що вони викликали справжній переполох у колах російської демократії.