Читать «Україна у революційну добу. Рік 1917» онлайн - страница 32

Валерій Федорович Солдатенко

У новій своїй книзі 1970 р. (перевидана у Львові в 1994 р.) амбітний автор знову без жодних посилань на документи твердить, що на таємному засіданні українських самостійників ("братчиків") негайно після повалення самодержавства було ухвалено утворити центральний орган для керівництва, координації боротьбою за відновлення української державності. Нею і стала утворена 15 березня (н. ст., тобто 2 березня ст. ст. — В. С.) Українська Центральна Рада — "перша самостійницька Українська Центральна Рада", яка "початково містилася в домі Дмитра Антоновича". (До речі, у той час український соціал-демократ Д. Антонович не поділяв самостійницьких настроїв, та Р. Млиновецький на це не зважає). Далі "автономісти, почувши про створення Укр. Центральної ради й довідавшися про політичні плани її організаторів — заметушилися і кинулися творити власний центр і 19 березня (6 ст. ст. — В. С.) створили "також свою "Українську Центральну Раду" в приміщенні клубу "Родина".

Після прибуття до Києва М. Грушевського 27 березня (14 ст. ст. — В. С), про плани і настрої якого буцім-то мало хто здогадувався, авторитетний V професор історії підступно перетягнув "на свій бік менш досвідчених молодих прихильників самостійницької ідеї" й використав їх "для об'єднання" двох Укр. Центр. Рад". Врешті-решт "проф. М. Грушевський, який ще під час своєї діяльности у Львові набув великого досвіду у всяких позакулісових потяганнях та партійній боротьбі, дуже допоміг автономістам в їх заходах щодо зліквідовання самостійницької Укр. Центральної ради".

За Р. Млиновецьким, злиття "обох Рад" сталося 29 (16 ст. ст. — В. С.) березня 1917 р., "що мало в майбутньому фатальні наслідки".

Замість підтвердження наведеної дати (ні в документах, ні в спогадах, ні в дослідженнях інших авторів її немає), Р. Млиновецький у підрядковій примітці зав'язує дискусію з П. Мірчуком, який у публікації про М. Міхновського "виказує виразну дезорієнтацію її автора, який заплутався в тенденційних публікаціях Винниченка і Шемета, які до того ж не знали про істновання "Братства самостійників", не знали про те, хто проводив цілу акцію творення військ і тому приписували її персонально Міхновському, не знали, хто був творцем партії "соціалістів-самостійників" і не знали, або не хотіли знати про істновання самостійницьких організацій, та повірив вигадці про "розходження" Міхновського з УНП (Українською народною партією — В. С). Слова В. Винниченка (т. 1, ст. 255), які стосувалися до кінця червня 1917 р. — П. Мірчук достосував бо березня того ж року і подав цілком не відповідаючу правді, але вигідну для автономістів дату злиття двох У. Ц. Рад". Перечитавши таке, хтось просто згадає банальне, однак, напрочуд відповідне: "На городі — бузина, а в Києві — дядько", а хтось, до краю спантеличений, все ж потягнеться до тритомника В. Винниченка, щоб, можливо, у такий спосіб розвіяти сумніви — і зовсім уже нічого не зрозуміє, оскільки на названій сторінці не знайде згадки ні про М. Міхновського, ні про подію — "злиття двох У. Ц. Рад".