Читать «Україна у революційну добу. Рік 1917» онлайн - страница 28

Особливою інтенсивністю відзначався процес створення рад у Донбасі. На повітовій конференції рад у Бахмуті 15–17 березня було представлено 48 рад Донбасу. Загалом на кінець червня в Україні функціонувало понад 250 рад робітничих депутатів (частина з них були об'єднаними з радами солдатських депутатів). Близько половини з цього числа були ради Донбасу.

Одночасно з радами робітничих і солдатських депутатів в Україні, як і в інших регіонах країни, створювались владні структури Тимчасового уряду. Як і в центрі, вони уособлювали в собі передусім імущі класи — буржуазію й поміщиків. Політичні партії останніх підтримували угодовські партії, зокрема меншовики й есери, що видавали себе за виразників інтересів значно ширшої маси населення — середніх підприємців і земельних власників, робітників, селян.

Засилля цих партій у радах з перших же днів революції створило сприятливий грунт для практично безконфліктного оформлення на місцях урядової вертикалі. Уже 1 березня було сформовано Київський губернський комітет громадських організацій, 2 — Харківський, 3 — Катеринославський, а в кілька наступних днів вони з'явилися повсюдно. Водночас за розпорядженням Тимчасового уряду на місцях засновувались офіційні державні органи — губернські й повітові комісаріати. Природно, на відповідальні посади в них призначались особи, вірні чи, принаймні, лояльні петроградському уряду. А працювали комісаріати при прямій опорі на "громадські комітети". Не випадково нерідко голови цих комітетів ставали комісарами.

Отже переплетіння двох владних інституцій, що не лише номінально, а реально несли в своїх руках можливості для впливу на суспільство й у намагалися їх реалізувати, отримало своє масове продовження й оформлення на місцях, в тому числі — в Україні.

Водночас, уже перші повідомлення про демократичні зрушення в центрі, миттєво підхоплені на місцях, викликали в українському середовищі природний сплеск схвалення і сподівань на близьке торжество справедливості. З одного боку, виявом того ж всеохоплюючого демократизму, а з іншого — інстинктивним бажанням самим наблизити розв'язання назрілих проблем національного розвитку стали блискавичне пробудження визвольного руху і такі ж миттєві кроки з метою введення його в організаційне річище, надання йому певного організаційного стимулу.