Читать «Україна у революційну добу. Рік 1917» онлайн - страница 2

В часи домінування комуністичної ідеології радянські історики, за рідкісним винятком — і то лише в 20-ті роки, були єдині в підходах до загальної схеми процесів, що розвивалися на теренах Росії, в тому числі й України, в 1917–1920 роках. Їх осереддям, генеральним напрямком уявлялися дві послідовні революції — буржуазно-демократична (Лютнева) і пролетарська, соціалістична (Жовтнева). Здобутки останньої вдалося захистити в неймовірно кровопролитній збройній боротьбі (громадянській війні і протидії іноземним інтервенціям).

Те ж, що не “вписувалося” в таку достатньо однолінійну, загалом спрощену схему, вважалось не лише чимось другорядним, маловартісним, а ще й обов’язково кваліфікувалось як контрреволюційне, таке, що перешкоджало закономірному історичному поступу. Тому про Українську революцію, смисл і зміст якої неминуче входив у суперечність із запропонованими уявами, навіть не згадувалось. Мова йшла лише про боротьбу трудящих, очолюваних більшовиками, проти української буржуазної та дрібнобуржуазної націоналістичної контрреволюції.

Однак паралельно, впродовж довгих десятиліть у емігрантському зарубіжжі йшло осмислення процесів, що розвивалися в Україні в 1917–1920 роках як своєрідного, осібного феномена, найменованого національно-визвольною революцією. Його стрижнем було національне відродження, прорив нації до власної державності і соборності.

Несумісність, протилежність двох підходів поставали як нездоланні, антагоністичні. Боротьба між ними з роками набирала дедалі більшої гостроти, перетворюючись на органічну складову ідейно-політичного суперництва двох світів, долучаючи до теоретичних аргументів непритаманні науці елементи. Поле для взаємопорозуміння неухильно звужувалося, а прагнення будь-що довести свої переваги на полярних полюсах оберталося новими взаємними зрадами об’єктивності, продукувало наростання негативного компоненту в концепціях обох наукових напрямів.

Зі здобуттям Україною незалежності ситуація круто змінилася. Миттєво відкинута, як антинаукова, радянська історіографія вивільнила простір для оперативного поширення поглядів і праць наукових шкіл, що до того вважались ідейно ворожими, шкідливими. На зламі 80-х — 90-х років минулого століття розпочалося інтенсивне перевидання праць, що нагромадилися в діаспорному середовищі, вітчизняні науковці з ентузіазмом кинулися опановувати процесами 1917–1920 років під кутом зору національно-визвольної революції. Достатньо швидко в дослідницькому середовищі закріпився термін “Українська революція”, а з’ясуванню суспільного феномена підпорядковувалися десятки дисертацій, що переросли в сотні, численні монографії, величезна кількість наукових і публіцистичних статей. Витіснивши інші означення, 1917–1920 роки стали тотально іменувати добою Української революції (рідше національно-визвольних змагань). Саме так, за рідкісним винятком, визначається даний період у науковій літературі, в шкільних і вузівських програмах, відповідних підручниках. Що ж до соціальної революції, то вона виявилася практично виключеною з дослідницького поля. Розцінювана як чужорідна для українського інтересу, національно-державного відродження, вона стала кваліфікуватися лише протиприродним привнесенням насильницькими методами (іноземною агресією) на український грунт ворожої ідеології й політики.