Читать «Гра в пацьорки» онлайн - страница 61

Моя подруга Олька перелякано мовчала, опустивши очi, вона, вiдверто кажучи, боялася Язикатої Куки.

— Щось менi ця гра не подобається, — сказав Сашко. — Пiду до Вовки, ми вчора з ним конструктор недозбирали…

— Як? А вирок? — вигукнула Кука. — Невже вам не цiкаво?!

Але Сашка вже i близько не було. I я теж пiшла додому. Тiльки Олька, загiпнотизована Кукою, залишилася сидiти на лавi.

А я довго-довго стояла на темних сходах нашого пiд'їзду i чомусь дуже хотiлося плакати…

Я зрозумiла: суд — дуже погана гра, особливо коли в неї грає Язиката Кука…

Як я зламала полiрований стiл

— Скоро буде таке, що в магазинах усе буде безкоштовно, — розповiдала сусiдка, що сидiла перед нашим будинком на лавi. — Про це написано в газетi. I ви, малеча, коли повиростаєте, будете жити, як у Бога за пазухою.

Ми перезирнулися. Цiкаво, подумала я, як ТАМ живеться, мабуть, тепло i м'яко, як, наприклад, пiд крилом у курки. А чи буде там морозиво? А ще мене хвилювало: чи зможу я висидiти за тою пазухою багато рокiв? I що я ТАМ робитиму?…

— Тобто, можна буде заходити до магазину i брати все що завгодно? I грошi не платити? — уточнила Язиката Кука.

— Звiсно! — пiдтвердила сусiдка.

Ми вiдiйшли вiд неї i почали обговорювати, хто чого набере в магазинi.

Олька вирiшила взяти стiльки ляльок, скiльки зможе нести в обох руках, Сашко, звiсно, хотiв набрати конструкторiв i моделi лiтакiв. Поки я думала над своїми бажаннями, що краще: велосипед, лижi чи бадмiнтон, Язиката Кука сказала:

— А я понабираю меблiв! Знаєте, якi зараз моднi? Полiрованi! Позавчора батьки принесли з магазину такий стiл. Щоправда, вони за нього заплатили та ще й в черзi вистояли. Вiн розсувний. Такий великий!

У нас вдома ще не було полiрованих меблiв i менi страшенно закортiло подивитися на той стiл. Я не дуже любила бувати в квартирi Куки, помiчала, що її мама не схвально ставиться до гостей i завжди ходить за нами з ганчiркою: робить вигляд, що витирає за нами слiди чи змахує пил, який ми нiбито здiймаємо. Але якось пiсля школи ми йшли разом з Кукою, i вона сама запропонувала зайти до неї.

Очевидно, їй також кортiло похвалитися перед кимось новим полiрованим столом.

— А мама вдома? — обережно уточнила я.

— Нi, вона зараз на роботi. Буде пiзно ввечерi, — заспокоювала мене Кука. I ми пiшли до її пiд'їзду.

Стiл i справдi був розкiшний.

Ми розiклали два його «крила», i вiн зайняв пiвкiмнати!

— Ого! — сказала я. — Та це ж каток!

— Справдi! — зрадiла Кука. — Можна на ковзанах кататися!

— А у тебе є ковзани? — загорiлася я цiєю iдеєю.

— Ковзани, мабуть, зiпсують лак… — промовила Кука i нiжно рукавом протерла полiровану поверхню. Вона заблищала ще дужче.

— Тодi можна i без ковзанiв, — заспокоїла я. — Бачила коли-небудь балет на льоду?

— Тiльки по телевiзору.

— То я тобi зараз покажу! — сказала я, скинула взуття i залiзла на стiл.

Язиката Кука iз захватом спостерiгала, як я виробляю неймовiрнi пiруети. Я намагалася копiювати рухи фiгуристок, яких бачила по телевiзору: крутилася, немов дзиґа, робила кульбiти в повiтрi i плавно приземлялася на одну ногу, пурхала «ластiвкою» вiн одного краю столу до iншого…