Читать «Гра в пацьорки» онлайн - страница 55

Ти вже готова стати такою, як всi. Адже в тобi є СЕКРЕТ: ти завжди (як i я — про тебе!) думала, що ти iнша, iнакша, що все в свiтi створено, щоб ти жила в ньому легко i весело.

Але чомусь так не виходило. I я це знаю. Адже для того щоб я тебе упiзнав, ти мала ходити в немодних черевичках, перешивати одяг, сiдати в нiчнi авто, нiколи не плакати на людях i завжди весело смiятися над собою, знати цiну слову, не боятися нiчого, жити всупереч усiм загальноприйнятим канонам.

А ще — ламати їх, навiть якщо разом з ними зруйнуєш своє усталене життя, звички i спокiй. Тому що ми з тобою завжди знали: нiчого з цього не має сенсу i глузду, якщо немає головного — гармонiї мiж внутрiшнiм i зовнiшнiм свiтом.

А ще вмiли чути те, що я кажу поки що в нiкуди.

Ти знаєш, що саме такою ти потрiбна менi i… тiкаєш вiд усiх, хто робить тобi «чудовi пропозицiї«.

I сама дивуєшся цьому.

Але в тому немає нiчого дивного, бо ти ж знаєш, що я є.

Що я завжди був з тобою, щоб бiльше не було несправедливостi.

Щоб сказати: «Все пережите до цього часу — вдало, невдало, всi радощi, гiркоти, всi успiхи i зробленi дурницi — було не намарне, бо залишилася у кожному з нас вiра, i ось — нам далося по вiрi…»

ФОРМУЛИ КОХАННЯ

Багато жiнок протягом життя вигадують свої непохитнi постулати, якi потiм, як прапорцi естафети, передають своїм донькам.

Цi «прапорцi» бувають чорними, на них усiм досвiдом життя виведено: «Всi чоловiки — покидьки!»; яскраво-червонi красномовно виголошують: «Хочу всього, багато i негайно!»; на крохмально-бiлих: «Готую, перу, прибираю, мовчу!»…

На такому прапорцi однiєї моєї знайомої значилось сакраментальне: «Нiчого в життi не буває занадто!», iнша користується соломонiвською мудрiстю: «Все минає…»

Словом, кожна жiнка живе за особисто виведеною формулою. Часом вони бувають унiкальними…

«Принцип тролейбусiв»

…Цей принцип Ольга вiдкрила для себе рокiв двадцять тому в один з холодних осiннiх вечорiв, коли стояла на порожнiй зупинцi. Сум ширився i розбухав у нiй, мов не прожована здобна булка. Перше кохання виявилося несправжнiм. Звiдки тодi вона могла знати, що перше кохання майже завжди приречене на фiаско?

Сiяв дрiбний дощик.

Насувалася нiч.

Тролейбусiв не було.

Жодного.

Ноги промокли, з волосся за комiр текли струмочки води. У когось зараз була тепла ванна, чай з лимоном, а в неї лише ось ця темна вулиця i текст передсмертного листа, який вона подумки складала до людства. А як ще можна помститися за ось цей осiннiй вечiр?

На горизонтi замаячило розмите свiтло фар. Наближався тролейбус — жаданий теплий прихисток. А за ним у маревi коливався i другий.

А за другим третiй…

Караван тролейбусiв наближався до зупинки. Вони майже одночасно вiдчинили дверi. Ользi довелося обирати, в який з них сiсти. Нарештi вона побiгла до останнього. Поки добiгла — дверi зачинилися. I химерний караван зник в iмпресiонiстичних сутiнках. Ольга залишилася стояти на зупинцi.

…Пiзно ввечерi їй зателефонував колишнiй однокласник, давно i безнадiйно закоханий. Ще за годину сусiд подруги — через ту ж подругу — запросив сходити в клуб, адже «випадково» мав чотири квитки на «закриту вечiрку». А вранцi озвався i той, через кого вона стояла на зупинцi пiд дощем у повному розпачi. Бажання щось довести людству минуло, а з ним i той дощовий сум: