Читать «Альтернативна Еволюція» онлайн - страница 77
Олесь Бердник
Як наші діти, онуки й правнуки здійснять титанічний заповіт — ми можемо лише гадати: може, переселяться у «спокійний» регіон Мегасвіту, створивши армаду суперкосмічних кораблів, може, накладуть «пластир» на Чорну Діру, запустивши у пащу її гравітаційного провалля якусь зірку, спроможну перекрити грандіозну рану у тканині континууму, і, таким чином, повернуть Люциферові його статус Найпрекраснішого Світила в нашому небі. Але ми певні одного: об'єднаний розум людства подолає прадавню розтерзаність, здолає апокаліптичні видіння «кінців світу», запрограмованих у минулі віки приниження й неуцтва, і сотворить Нову Землю й Нове Небо, де слова «смерть», «страшний суд», «війна» і «зло» будуть навіки викреслені із словників народів Матері-Геї…
Пора звести Блакитний Храм!
Есе
Ми зводили свій храм без доторку руки…
ЛІНА КОСТЕНКО
Триває бій на світовому полі.
Віковічний герць між поневолювачами та дітьми волі.
Термінологія — бюрократи, шовіністи, націоналісти, екстремісти, матеріалісти, ідеалісти — лише затуманює смисл поєдинку.
Все просто, гранично просто: тисячолітні зусилля дітей творчості й праці звільнитися від паразитів і намагання цих останніх містифікувати цю динаміку за допомогою релігії, соціології, науки чи будь-яких інших теоретичних викрутасів.
Косметика паразитів калейдоскопічно вишукана, бо вони зацікавлені (життєво зацікавлені!) в тому, щоб їх вважали органічним, невід'ємним атрибутом буття. Жерці, керівники, учені, вожді, воєводи, соціологи, апологети різних філософій, — всюди ворушаться щупальця світового змія визиску.
Народи пробуджуються до осмислення зловісної ситуації тисячолітньої духовної експлуатації. У глибинних надрах етносів народжуються рухи для звільнення від вікової дрімоти. Ступаючи нині на цю нову, небувалу стежину, слід пильно придивитися довкола, щоб не тягти у прийдешність прадавніх паразитів, що присмоктуються звідусіль. А разом з тим — відтворити тотожність, єдність з правічним національним коренем.
Нам щоразу підсовують нову соціально-політичну цяцьку, і ми, ніби віслюк у притчі, біжимо за тим брязкальцем, за прив'язаним на голоблі снопом сінця, забувши про свою сутність, про своє покликання, чуючи лише бурчання в животі та хльоскання батога погонича.
Хто ж ми? Адже кожний народ є певне духовне древо, і якщо воно не спиляне, не зрубане, то має прорости унікальним зелом, притаманним лише йому.
Тисячоліття тому нас брутально зрубали, прищепивши до могутнього пня нові пагони. Та корінь знову й знову гнав до сонця рідні парості, і знову й знову їх рубали.
