Читать «Альтернативна Еволюція» онлайн - страница 74

Предки твердили, що з Тартару виходу нема, що він оточений трьома колами нездоланних мурів, що там панує «темрява темряви», а відстань до нього така: якщо кинути молот із Землі, то він буде падати до Тартару дев'ять днів і ночей. Провівши елементарні розрахунки, отримаємо відстань близько ста шістдесяти мільярдів кілометрів, тобто в двадцять разів далі, ніж від Землі до Плутона. І ось що цікаво: американський астроном Девідсон висунув ідею про те, що на відстані близько тисячі астрономічних одиниць (а. о. — 150 000 000 км — відстань від Землі до Сонця) має бути карликова зірка, котру він запропонував назвати Люцифером. Дивовижний збіг! Ідею подвійності Сонячної системи розробляють також радянські вчені А. Сучков і Р. Селімзабаров. А академік М. Марков відстоює гіпотезу про наявність поблизу Сонця Чорної Діри, а футуролог Г. Гуревич навіть певен, що наша система знаходиться в самій Чорній Дірі.

Пізніше космічні кораблі «Вояджери» передали сенсаційну інформацію: на рух великих планет — Урана й Нептуна — впливає якесь невидиме тіло. Масу й орбіту його поки що розрахувати неможливо, треба ще зібрати додаткові дані й провести багатократні дослідження. Проте теоретики наввипередки конструюють нову архітектоніку Сонячної Сім'ї, майже одностайно вводячи до неї «сестру» Сонця, називаючи її то Люцифером, то Немезидою (богинею помсти). Вважають, що періодичне зближення Сонця й Немезиди (Люцифера) викликає горотворення, катастрофи і може навіть бути причиною повної руйнації цивілізації.

А в останні місяці 1987 року наукові та популярні часописи світу повідомляли про інформацію, отриману з кораблів «Піонер», яка знову ж таки підтверджує міркування теоретиків. Представники НАСА інтерпретують дані космічних зондів однозначно: за межами відомих нам планет є якесь потужне тіло, що деформує орбіти супутників Сонця. Висловлюється думка, що невидиме тіло є нейтринною зіркою, дехто вважає, що «сестра» Сонця — Чорна Діра.

Така схема дає змогу зрозуміти механіку одинадцятилітніх циклів плямоутворення та бурхливої діяльності Сонця, що призводять до виверження потужних плазмових вихорів, магнітних бур, а відтак — гроз на Землі, пандемій, епідемій, посиленого росту дерев і гнітючого впливу на здоров'я людини. Ми знаємо, що 11 років — це період обертання Юпітера довкола Сонця, і, замикаючи кільце, найбільша наша планета «смикає» гравітаційний трос, яким пов'язані дві зорі, що й збурює динаміку нашого світила.

Можна, звісно, зауважити, що нагромаджувати жахи — невдячна справа, краще жити в спокої і радіти елегійному зоряному дивоколу, де пливе ліричний місяченько. Проте досвід людства і тривога пращурів не дають нам часу для забуття й елегійності. У всякому разі, наука сягнула такого рівня, що може поставити перед собою завдання — визначити координати Чорної Діри, її потужність, характеристики. Таке дослідження підніме космічний гнозис на небувалий рівень. Ми збагнемо загадки часу й простору і, може, з'ясуємо, що сама сутність хроносу-часу, в потоці якого ми народжуємося й вмираємо, є результатом занурення нашого космічного регіону в глибини Тартару, у зоряну пастку.