Читать «Альтернативна Еволюція» онлайн - страница 179

— Липа!

І одразу ж пішов геть. Навіть нічого не запитав у в'язнів, нічого не сказав. Всі губилися в догадках, нічого не розуміли, а ми з Юліаном втямили, що чекістів на м'якині не проведеш…

Досі пам'ятаю вірша, якого я присвятив Юліанові:

Багато, багато На світі доріг, А нашу, мій брате, Затрушує сніг. І навіть до неї Не можем прийти, Бо мури довкруг І жорстокі кати. Далеко Вкраїна, Степи і пітьма, Та іншої стежки До неї нема… Вона нас з'єднала, Мій друже, в тюрмі, Вітчизна у серці — І ми не самі… Яка б не була Перед нами стіна, У нас, побратиме, Дорога одна…

Збігала тяжка зима. Заґратоване вікно не було зашклене, проте в камері ми душилися від спеки. Іній вкривав віконниці, від подиху в'язнів знадвору темниці клубилася пара. Вечорами на темно-синьому небі спалахували яскраві сузір'я, чарували нас. Я оповідав товаришам історії розвитку людської думки, яка рвалася крізь павутину догм і релігійного обскурантизму до правдивого пізнання. Переказував зміст фантастичних творів, сам імпровізував (тоді в мені бурхливо почав лунати Голос Мовчання, даючи відповідь на всі нерозв'язані проблеми душі). В'язні заворожено слухали, такі лекції тривали всю зиму: безкоштовний природний «планетарій» був до наших послуг майже щодоби, бо Казахстан славився прозорою атмосферою і безхмарною погодою…

В березні містерія каторги набула драматичних форм. Юліану прислали з Галичини посилку (це був п'ятдесят четвертий і посилки дозволили навіть у спецтаборах). Він приніс її до камери, почав ділитися з товаришами. Зненацька відчинилася камера, і наглядач впустив до нас представника «злодіїв у законі». Вони мали домовленість з чекістами безкарно оббирати «фраєрів» та політичних (своєрідний кримінальний податок, хто сидів у в'язниці — знає цей одвічний «закон»; проте хіба держава не чинить так само, як тюремні «пахани»?). Так от: злодій ультимативно звернувся до Юліана — давай «належне». Той простягнув йому яблуко, лагідно сказавши:

— Нас тут кілька десятків, якраз буде всім по яблучку…

Злодій скипів, замахнувся пікою на Юліана. Я схопив покришку з «параші», став між ними. Яків та ще кілька дебелих хлопців теж захистили мого друга.

Злодій з лайками та погрозами відступив. Двері чавкнули за ним. Ми знали, що розплата буде незабаром.

Через добу, коли до Джардаса привезли бочку з водою, і в'язні наливали з неї кількаденний запас для камери, я попросився у вартового до «вітру». Він дозволив. Я хутко побіг до надвірного туалету, присів там. Зненацька відчув страшну тривогу. В дверях з'явилася постать в'язня з сусідньої камери, де сиділи убивці та грабіжники. Це був високий, сильний грузин, він на волі виступав у важкоатлетичній команді, навіть був чемпіоном в якомусь багатоборстві. Потрапив до в'язниці за те, що «замочив» кілька чоловік з наказу злодіїв, до клану яких належав. До речі, він познайомився зі мною, прогулюючись попід вікнами нашої камери, і ставився до моєї особи з симпатією, бо я буцімто був подібний до його «родичів».