Читать «Альтернативна Еволюція» онлайн - страница 121

Я вам скажу відверто: ми з вами вже досягли колосальної напруги ментального кристалу. Я ніколи не думав, що у Києві знайдеться так багато людей, здатних настільки тонко й чутливо, пластично входити до кристалу майбутнього суспільства. Благо вам, що ви так відгукнулися на Божий поклик. Це не ми робимо, це Мати Божа збирає нас для несподіваного польоту, для походу у Новий Світ…

Зустріч шоста

Співає Василь Литвин:

Україно моя, рідна Мати моя, Хто ти є, хто ти є? Я питаю про те навесні солов'я, Я запитую серце своє. Хто ти є, хто ти є? Я запитую серце своє. Мені каже Дніпро: — Україна — то я. А Карпати високі здаля Все шепочуть: — У горах Матуся твоя, Невмируща Вкраїнська земля. Шепчуть гори здаля: — Невмируща Вкраїнська земля. Вірю, знаю: у горах Матуся живе, У Дніпровськім потоці співа, Її серце — то небо весни грозове, Її дума — печаль Світова. Її серце — живе, Її дума — печаль Світова. І зірки вдалині — то Вкраїни вогні. То все — ти, то все — ти! Струни кобзи дзвенять, Україно, в мені, Ніби райдужні в небі мости. То все — ти, то все — ти, Ніби райдужні в небі мости. Україно моя, рідна Мати моя, Хто ти є, хто ти є? Я питаю про те на весні солов'я, Я запитую серце своє. Хто ти є, хто ти є? Я запитую серце своє…

Олесь Бердник:

Добрий вечір!

Сьогодні шоста зустріч Школи Астросталкерів. Ми багато говорили про загальні речі, а сьогодні ми спробуємо викристалізувати проблему Часу. Точніше, кілька проблем: проблема миті, проблема тривалості і проблема Вічності.

Спершу я розкажу вам про одну свою зустріч, яка відбулася в горах Тянь-Шаню років тридцять тому. Я поставив намет високо в горах. І одного разу приїхав до мене на коні чоловік. Ми розговорились, і вийшло так, що ми почали говорити про потойбічне життя, про смерть, і я йому виклав концепцію того, що людина живе не тільки тут, що вона і далі житиме, що вона понесе з собою певні зерна, знову відродиться… Він слухав, слухав, потім нахмурився і запитує мене: «А якщо людина, наприклад, убила когось, так це з нею й залишається? Вона не може цього позбутися?» Я кажу: з нею все йде. І він тоді зірвався на рівні ноги і говорить: «Тоді я не хочу безсмертя! Краще повна пітьма — і кінець!» І пішов геть… і вже не повертався.

Мене вразила така реакція. Але пізніше я зрозумів, що у ній був глибокий смисл. Людина відчула, що вона не зможе впоратися з тим, що колись відбулося в її житті. Очевидно, той чоловік убив людину. І ця подія не відпускає його, і він не знає, як із нею розрахуватися. Погляд церкви — «покаяння» — його, очевидно, не задовольняв. Я йому намагався роз'яснити, що енергію злочину можна перевершити зворотною енергією добра. Його й це не задовольнило…

Але вже тепер, замислившись над категоріями Часу, я дійшов висновку: події, що з нами відбуваються, треба вимірювати не тривалістю Часу. Я поясню вам, що мається на увазі…