Читать «Альтернативна Еволюція» онлайн - страница 12

Але хіба прийняв світ від них естафету любові, розуму і подвигу Краси? Світова структура, розіпнувши їх, тільки зводить замучених у ранг «святих», використовуючи факт подвигу для того, щоби заштопати дірку, пробиту героями в стіні тюремного світу; використовуючи ідеї тих, що впали, ветхий світ виготовляє підробку, одягає маску змін і під цією маскою продовжує чинити підлість ще більш витончено, аніж раніше.

Отже, можна говорити не про прогрес, а про періодичні спроби романтиків, героїв, подвижників руйнувати твердиню оманливого, тіньового світу, зіткану падкою свідомістю, — і про їх невдачу. Але… невдачі накопичуються, і саме вони несуть в собі нові можливості.

Щоб прагнути до Нового Світу, до Нового Шляху, необхідно чесно й відкрито поглянути на історичний балаган, потрібно зрозуміти, що він створений і управляється вмілими й підлими руками. Потрібно прослідкувати, як створювалися історичні міфи, брехливі традиції, фальшива історіографія, котра ліпила певний образ народів і навіть сам тип Людини.

Не може бути й мови про те, щоб цей історичний світ ввести в нову епоху, створити з цих фрагментів, з кривавого лахміття щось ціле, гармонійне.

Необхідно прийняти в серце біль і підлість сучасності, щоб пройти крізь вогонь очищення й спрямувати себе до Радісного Преображення.

Та чи багато тих, хто зможе збагнути таємницю Преображення, що так просто відкривається всім зрячим у трансформації повзучої гусені в крилату психею-метелика?

МІРАЖ РЕЛІГІЇ більш витончений. Він виростає з віри в духовну Ієрархію Всесвіту, у наявність за всією фантасмагорією Буття Батьків — Творців Сущого.

Усі релігійні моделі використовують інтуїтивне відчуття людською душею своєї Єдиносутності з Коренем Буття, свого Космічного Синівства. Та замість того, щоб природно розвивати це відчуття в почуття Всеєдинства й Всеродства, жерці релігій створили могутній апарат церковної адміністрації, що зацікавлений уже не в духовному розкритті людини, а в її самоприниженні.

Син Бога і Спадкоємець Космічних Скарбів стає нікчемним грішником, «блудним сином», що упродовж тисячоліть повзає в мороці земного лабіринту, очікуючи якогось «Страшного Суду», копійованого з жорстоких трибуналів середньовіччя.

Передчуття радісної Зустрічі з Батьком та Матір'ю Буття трансформується в страх перед Небесним Судією, а отже, деградує внутрішній Божий Світ Душі, припиняється ріст, розвиток, розкриття Духовного Космосу.

Людина починає шукати виходу із зачарованого кола: зовнішній світ — смерть, жах, самотність; у сфері духу — караючий суддя! Поміж цими жорнами душа перемелюється і від болю кидається від полюсу до полюсу: або стає рабом земних диктаторів, або рабом лжебогів, що одне й те ж.

У релігій теж є свій «історизм» або ідея своєрідного прогресу. Очевидно, ця ідея — відгомін древнього знання космоісторії. Спочатку — блаженний стан Людини, потім — падіння і всі жахи буття поза Богом, потім — спокутуюча Жертва Христа і грядуще воскресіння праведних в іншому світі.