Читать «Сказання про дітей Гуріна» онлайн - страница 2

З цього спомину видно, що віддавна частиною батькової концепції твору, який пізніше отримав назву «Сильмариліон», було значно детальніше розгорнути деякі «Оповіді». І справді, в уже цитованому листі від 1951 року він навмисно означує три згадані тут історії як найдовші у «Книзі втрачених оповідей». Там же він називає сказання про Берена і Лутіен «найважливішим серед оповідань, які ввійшли до „Сильмариліона“», а ще каже, що «ця героїчно-казково-романтична розповідь (на мою думку, прекрасна та вражаюча) цілком сприйнятна сама собою, бо вимагає тільки загального несистематизованого знання передісторії. Проте вона є також фундаментальною ланкою в циклі й тому поза певним місцем у ньому втрачає повноту багатозначності». «Є також інші оповідання, однаково детальні в потрактуванні, — продовжує він, — й однаково незалежні, хоч і прив'язані до загальної історії». Тут ідеться про «Дітей Гуріна» та «Загибель Ґондоліна».

Отож, якби мій батько, за його власними словами, спромігся надати розповідям того кінцевого та завершеного вигляду, якого він прагнув, то залишив би три «Великі оповіді» Прадавніх Часів (про Берена та Лутіен, про дітей Гуріна та про загибель Ґондоліна) цілком самодостатніми творами, що не потребують знання основної частини легенди, відомої як «Сильмариліон». З іншого боку, зазначає батько в тому самому місці, «Сказання про дітей Гуріна» невід'ємне від історії ельфів і людей Прадавніх Часів, тож там обов'язково знайдеться досить багато посилань на події та обставини, про які йдеться у більшій оповіді.

Обтяжувати читача надлишком зауваг про осіб і про події, не вельми суттєві для самої розповіді, означало би повністю суперечити духові цієї книги. Проте подекуди такі підказки можуть і справді стати у пригоді, тож у «Вступі» я подав дуже короткий нарис історії Белеріанду та народів, які його населяли, незадовго до кінця Прадавніх Часів, коли народилися Турін і Ніенор. Окрім карти Белеріанду та Північних земель, я подав також перелік усіх власних назв, які трапляються в тексті, зі стислим поясненням кожної, та спрощену генеалогію.

У кінці книги вміщено «Додаток», що складається з двох частин. Перша стосується намагань батька надати трьом оповідям остаточної форми, а друга — композиції тексту, адже вона в цій книзі, з багатьох поглядів, відрізняється від тієї, що була в «Незавершених оповідях».

Я щиро вдячний моєму синові Адамові Толкіну за безцінну допомогу в організації та поданні матеріалів у «Вступі» й «Додатку» та за полегшення (для мене) складного процесу перетворення книги в електронний варіант.