Читать «Сказання про дітей Гуріна» онлайн - страница 109

— Угамуй твою ненависть! — відказав Дорлас. — Вона така сама недолуга, як і твої поради. Як на мене, то нехай би прийшли орки і повісили тебе, мов опудало, у твоєму власному саду. Тобі слід називатися відступником!

І за цим, позаяк сором до краю розпалив його гнів, замірився вдарити Брандіра своїм могутнім кулаком, але життя його обірвалося раніше, ніж в очах згаснув здивований погляд, бо Брандір вийняв меча і завдав Дорласові смертельного удару. Потому, постоявши з мить тремтячи, бо йому стало погано при вигляді крові, відкинув меча, повернувся й пішов своєю дорогою, спираючись на костур.

Коли Брандір наближався до Нен-Ґіріту, блідий місяць уже зайшов, ніч танула і на сході займався ранок. Людям, котрі досі тулилися біля мосту, він здався сірою світанковою тінню, і декотрі здивовано загукали до нього:

— Де ти був? Чи бачив її? Бо Володарка Нініель пішла геть.

— Так, — мовив Брандір, — вона пішла. Пішла, пішла, щоби ніколи не повернутися! Проте я приніс вам новини. Слухайте мене, люди Бретілу, і скажіть, чи було коли-небудь сказання, подібне до того, що я розповім! Дракон помер, але при ньому і Турамбар упав мертвим. І це — гарні вісті: так, справді, обидві гарні.

Тоді люди почали перешіптуватися, дивуючись із його мови; декотрі казали, що він збожеволів, але Брандір вигукнув:

— Вислухайте мене до кінця! Нініель також мертва, прекрасна Нініель, яку ви любили, яку понад усе любив я. Вона зістрибнула з краю Оленячого Стрибка, і паща Тейґліну поглинула її. Вона пішла з життя, ненавидячи світло дня. Адже перед смертю довідалась ось про що: діти Гуріна були вони обоє, сестра та брат. Мормеґіл, як його кликали, Турамбар, як нарікся він сам, приховуючи минуле, — це Турін, син Гуріна. Нініель, як ми її називали, не відаючи про її минуле, — це Ніенор, донька Гуріна. Разом зі собою вони привели у Бретіл тінь страхітливої долі. Тут здійснилася її воля, тож ця земля ніколи не звільниться від скорботи. Називайте її не Бретіл ом, не землею Галетрім, а Сарх ніа Хін Гурін, Могилою Дітей Гуріна!

Тоді, хоча і не зовсім розуміючи, як сталося таке лихо, люди, не сходячи з місць, заридали, а декотрі казали:

Могилою для любої Нініель став Тейґлін, а могила для Турамбара, найвідважнішого серед людей, іще постане. Тіло нашого визволителя не зостанеться лежати під відкритим небом. Ходімо до нього.

РОЗДІЛ XVIII. СМЕРТЬ ТУРІНА

Тільки-но Нініель помчала геть, Турін поворухнувся і йому, все ще оповитому глибокою темрявою, причулося, ніби вона гукає його звіддалік; але щойно Ґлаурунґ сконав, чорнота Турінової непритомності минула, відновилося його глибоке дихання, й, зітхнувши, він поринув у навіяну непереборною втомою дрімоту. Але перед світанком страшенно похолоднішало, і, вовтузячись уві сні, він повернувся так, що руків'я Ґуртанґа вперлося йому в бік, і він зненацька прокинувся. Ніч одступала, в повітрі вчувався подих ранку; і, згадавши про перемогу та пекучу отруту на руці, Турамбар схопився на ноги. Піднісши руку до очей і оглянувши її — зачудувався. Адже рука його була перев'язана смужкою білої тканини, ще вологої, і майже не боліла; тож він сказав сам до себе: «Чому хтось отак подбав про мене, але полишив мерзнути посеред уламків і драконового смороду? Що за химерні події трапилися волею випадку?»