Читать «Шляхи титанів» онлайн - страница 98

— Спеціальні локатори фокусують напрям, визначають відстань з точністю до міліметра. Тепер в конденсаторах накопичується необхідна енергія, щоб створити антиподе. Потужні потоки квантів ізолюють цю лінію, не допускають, щоб якийсь мікрометеор ліквідував смугу антипростору… Увага! Включаю установку! Простір зникає!

Колихнулося небо, диск Місяця в якусь нікчемну долю секунди виріс до неймовірних розмірів і зник. За ілюмінаторами видно було синє небо, хмарки і віти зелених пальм, які злегка колихалися.

Джон-Ей вражено поглянув на Іскорку.

— Чому надворі день? Де ми?..

— На Місяці! — засміялася дівчина. — Не дивуйтеся, виходьте і переконуйтесь.

Джон-Ей, зачудований, безмовний, ступив у відкритий люк надвір. Навколо розстилалися ряди плодових дерев, апарат стояв на невеликій площі. Недалеко височіли антени і якісь енергетичні споруди. Високо в небі сяяло сонце, трохи нижче видно було туманний серп Землі.

— Місяць, — прошепотів Джон-Ей. — Це чари… Значить, ви заселили його, створили атмосферу…

— Так, — підтвердила дівчина. — Місяць тепер — курорт, край для відпочинку… Але це не поодиноке явище. Кілька пустельних раніше планет перетворено на заселені центри. Для сучасної науки це не важко…

Джон-Ей глибоко вдихнув запашне повітря Місяця і гордо поглянув навколо. Це була гордість за людство, за його велич і геній, який не знає перепон. Прогрес йде кроками титанів, темпи його все прискорюються, і хто знає, чи так далеко Земля від того рівня, якого досягли представники далекого світу в чужих галактиках…

Іскорка торкнула його за руку, лагідно посміхнулась.

— Пора! Апарат потрібний для практичних потреб. Вернемось на Землю…

Джон-Ей вдячно схопив її руку, потиснув, заглянув у очі, які випромінювали ніжність і любов.

— Дівчино, мріє моя! Це неймовірно! Це титанічно!..

Іскорка мовчки дивилася на Джон-Ея і з радістю бачила, що Людина Минулого оживає духовно, серце її розтоплюється, звільнюється від шкаралупи суму і готується до великого безсмертного шляху по дорогах Всесвіту. І ще Іскорка зрозуміла, що на тій дорозі поряд з ним неодмінно буде вона, як незамінний друг, товариш і жінка…

Велике звершення

…Із заплющеними очима вона підвелася на твердому ложі, сіла. Обличчя її усміхнулось, руки простягнулися вперед.

— Георгію… — тихо покликала вона. Присутні мовчали, вражені цим словом, що перше зірвалося з вуст дівчини після цілої вічності. Вона, не почувши відповіді, спохмурніла, повільно відкрила повіки, привчаючи очі до м’якого освітлення.

— Маріанно, — прошепотів Джон-Ей.

Маріанна здригнулась, озирнулася, вражено подивилась на колосальний купол приміщення, потім на групу дивно одягнених людей і ось, нарешті, побачила Джон-Ея. Очі її спалахнули, на блідих щоках заграв рум’янець.

— Це ти?.. — прошепотіла вона. — Значить, експедиція повернулась?

— Так, зореліт повернувся, — обережно відповів Джон-Ей.

— А Георгій… Георгій де?..

— Зачекай, не поспішай, Маріанно… Тобі треба повністю видужати…

Дівчина встала, зупинилась на підвищенні, де відбувалося воскрешення. їй подали плащ з рожевого блискучого матеріалу. Вона, не соромлячись наготи, легко зіскочила вниз, накинула плащ на плечі, загорнулась. Очі Маріанни випромінювали радість і тривогу. Вона, не відриваючись, дивилася на людей нового світу, куди їй пощастило перескочити з допомогою смерті.