Читать «Шляхи титанів» онлайн - страница 50

Георгій чув ззовні тільки тонке виття поривчастого вітру та приглушену розмову товаришів. Пролунав голос Джон-Ея:

— По машинах!..

Мандрівники розсілися по всюдиходах. Йосиф, Вано і другий штурман Борислав їхали на меншій машині. Механіки Антоній, Вільгельм і Тавринділ з Орамілом сіли разом з Джон-Еєм у велику закриту машину з всебічним захистом і могутньою бронею.

Штурман, входячи до кабіни водія, повернувся до зорельота, привітально підняв руку. На його обличчі поблискувала матова маска з великими окулярами.

— Не сумуй, Георгію! — закричав він. — Ми скоро повернемося з делегацією тутешніх жителів!.. Готуй закуску, друзяко!

— Щасливої дороги, друзі! — загримів голос Георгія в динаміках.

Машини рушили з тихим гулом, здіймаючи гусеницями густу руду куряву, яка відносилась вітром. Багрове кружало світила швидко опускалось донизу, кидаючи навколо тьмяні промені. День закінчувався.

Тривога прокралася в душу Георгія, боролася там з голосом здорового глузду. Ну чого йому тривожитись і переживати? Адже все гаразд!

Георгій не міг дати відповіді на сумніви, що краяли його серце. Він одиноко сидів у командирському кріслі і з незрозумілим сумом дивився, як два всюдиходи поволі ховалися в червонуватій напівтьмі…

Залізне військо

Обидві машини рушили по заздалегідь обраному шляху. Було намічено два напрямки, що розходились під прямим кутом від зорельота. Машина Джон-Ея рушила на схід, до гряди далеких гір чи смуг рослинності, а Борислав повів свій всюдихід на північ.

Джон-Ей і його супутники з подивом і навіть острахом дивились на пейзаж, що їх оточував. Власне, пейзажу ніякого й не було в справжньому розумінні цього слова. Навколо розстилалася все та ж коричнева пустеля, засіяна острівцями чорного попелу і зловісних залишків якихось будівель, зруйнованих жорстокою невідомою силою. Похмуре світло зірки надавало всьому цьому вигляду кошмару, що приснився у важкому неприємному сновидінні.

Мандрівники перезирнулись, не осмілюючись висловити певну думку. Джон-Ей, повагавшись, включив радіотелестанцію. На маленькому екрані виникло обличчя Георгія. Він запитливо подивився на Джон-Ея.

— Що-небудь трапилося, друзі?..

— Ні! — Голос помічника був зніяковілим. — Але я мушу попередити тебе. Характер пустелі, що оточує нас, свідчить про страшне руйнування, викликане руками розумних істот…

— То що ти хочеш?

— Я вперше надаю якогось значення інтуїції. Ми, як ти бачиш, зустрілися з незрозумілими явищами… Може, це наслідок непевності?.. Варто послати попередження Бориславу, щоб вони вели дослідження з максимальною обережністю…

Брови Георгія зсунулись на переніссі. Він з півхвилини напружено щось обмірковував, потім рішуче підвів обличчя.

— Гаразд! Я пошлю йому попередження. Якщо зустрінете істот з агресивними намірами, застосуйте ядерну зброю. Періодично включайте зв’язок. Коли трапиться що-небудь цікаве чи важливе — включайте телепередачу…

Обличчя Георгія зникло з екрана. Сірі очі Джон-Ея блиснули посмішкою з-за окулярів маски.