Читать «Шляхи титанів» онлайн - страница 39
Олесь Бердник
Джон-Ей виключив антиподе. За ілюмінаторами загорілося зоряне небо, попереду, на екрані, переливалася рожевими барвами велетенська зірка «Чужа». Гравіметри показали, що «Думка» потрапила в сферу тяжіння антисистеми. На екрані телескопічної установки виростав диск крайньої планети, де загинули товариші з «Вогню».
— Друзі! — тихо звернувся Георгій у мікрофон. — Ми беремо напрямок до планети!..
— Ми спокійні, Георгію! Давай!.. — почувся низький, оксамитний голос Вано у динаміку.
І ось за ілюмінаторами спалахнули яскраві зірочки.
Вони оточили корпус «Думки» сліпучо-блакитним феєрверком. Корабель зустрів потоки мікрометеорів з антиречовини.
Автомати, по команді штурмана, миттю включили електромагнітне захисне поле. Корона вогню зникла.
Георгій витер піт з поблідлого лиця, слабо усміхнувся.
— Витримало поле!..
— Зачекай! — заперечив Джон-Ей. — Попереду — зустріч з масою антиматерії, яка в мільярди разів більша за масу метеорів!..
— Витримає! — весело озвався командир, не відриваючи погляду від екрана.
Планета наближалась. Вона аж надто була схожою до рідної Землі. Над її поверхнею пливли в блакитній атмосфері білосніжні хмари. Крізь розриви у хмарах вгадувалися обриси материків, в деяких місцях під променями рожевого сонця блищали іскорками води океану.
Космонавти не могли надивитися на чудесну картину. Просто не вірилося, що все навколо: рожеве сонце, планета, хмари над нею — складається з іншої речовини, ніж у рідній системі.
Автомати відзначили послаблення захисного поля. Очевидно, корабель ввійшов у атмосферу планети. Обличчя Георгія мов закам’яніло. Кожен нерв напружився до краю. З цієї секунди життя космонавтів залежало тільки від роботи реактора. Захисне поле буде вести безперервну боротьбу з океанами антиматерії, яка оточує посланців іншого світу звідусіль.
Зовні посилювалось сяйво вогняного вихору. Реакція взаємного знищення антиречовини і потужних квантів захисного поля відбувалася на відстані десяти метрів навколо «Думки». Ось мимо промайнули хмари — в ілюмінаторах поповзли туманні тіні й обірвалися. Крізь сліпучу корону, що оточувала зореліт, відкрилася безмежна панорама невідомої планети. «Думка», підкоряючись волі людей, все сповільнюючи політ, опускалася на березі океану. Зліва тягнулися масиви хащів, танули вдалині гірські піки, а праворуч котилися за обрій зеленкуваті хвилі океану…
Ніби велетенський болід, сяючи нестерпним блиском, корабель Землі повільно опустився недалеко від води і непорушно повис у повітрі. Гарячі вихори повалили гігантські дерева густого лісу.
Низьке потужне гудіння понеслося над океаном, завмираючи вдалині.
Космонавти прибули в антисвіт…
Антисвіт
Джон-Ей передав наказ Георгія — всім зібратися у центральній каюті. Через півхвилини з’явився командир. Весь екіпаж чекав його.
— Поздоровляю вас, друзі! — радісно сказав Георгій. — Ми в антисвіті! Пророкування скептиків провалилися!..
Довго стримуване напруження вилилося в бурхливі вигуки, але Георгій різким рухом руки зупинив товаришів.