Читать «Чаша Амріти» онлайн - страница 8

— Навпаки, — сказав американець. — Дуже цікаво. В тебе поетична душа. З тебе вийшов би добрий фермер…

— Якраз твої спогади і є основне, — додав індус, і в його бездонних чорних очах майнув вираз схвалення. — Все інше — лише форма. Ми слухаємо тебе, Михайле…

— Потім школа. Нові ідеї вривалися в мою свідомість. Постаті героїв, які не жаліли свого життя заради майбуття. Може, вам не збагнути, як це діє на дитячий розум, на серце юної істоти! Потім, пізніше, навіть побачивши в житті багато темного, незбагненного, обурливого, я ніколи не розчаровувався в тих ідеях…

— Як же можна розчаруватися в прекрасних ідеях? — засміявся тихенько індус. — Ідеалу ніхто й ніщо не може затьмарити. По-моєму, навпаки, спотворення ідеалу повинно ще сильніше кликати до його здійснення. І ви… ваша країна робить святе діло — прищеплює дітям найкращі людські ідеали…

— Ти перебільшуєш, Свамі, — іронічно сказав Гаррі. — Ідеалізуєш. У них теж бедламу хоч одбавляй!..

— В здійсненні, — заперечив індус. — Але не в ідеї. Ідея — зерно. А зерно несе в собі майбутню рослину. Вихор потворності мине — не тепер, то в майбутньому. А зерно Нового Світу дасть свій плід…

— Поезія, — зітхнув Гаррі. — А втім… у твоїх словах є сенс… У всякому разі в нас у школах ідей вселюдського братерства не проповідують…

— Отож-бо… Михайле, говори, говори…

— Змалку я захопився астрономією. Зоряне небо хвилювало мене, притягувало, тривожило вічною тайною. Я вже з третього, четвертого класів перечитував усе, що міг дістати, про походження життя, про далекі планети, про майбутні польоти до інших світів. Особливо до серця мені припав Ціолковський, який гаряче вірив у космічну долю людей…

— Великий бодхисатва, — сказав індус. — Я читав про нього. Людина грядущих рас…

— Я не знаю, хто він, — задумливо мовив Михайло, — але його приклад разючий. Глухий самоук, без грошей, без друзів, у самотині поринає думкою до незмірних глибин. І не лише мріє, а й працює, будує моделі, робить розрахунки… І ще я кохався у фантастиці. Жуль Верн, Уеллс, наш фантаст Бєляєв. Старі, заяложені книги француза Камілла Фламаріона про космогонію…

— Знаю, — хитнув головою Гаррі. — Прекрасний популяризатор.

— Вони допомогли мені розширити свідомість, вибрати шлях. Я безповоротно вирішив стати астрономом чи астрофізиком. Окрім звичайного, повсякденного життя, є ще й безмір’я, і треба прокладати шлях для людей туди…

— Чудово, — мовив індус. — Ти добре сказав. Тільки зауважу, що «звичайне життя» теж сповнене тайни. В кожній людині — безмір’я…

— Я не думав про таке, — сказав Михайло. — Я ще мало знаю. Правду кажучи, я ще не сформований…

— Самокритичність, — зухвало блиснув синіми очима Гаррі. — Це у вас так прийнято?

— Хороша риса, — заперечив індус. — Він правду каже. Ми невпинно формуємо себе, навіть у похилому віці. А йому… скільки тобі, Михайле?