Читать «Щаслива зірка полковника Кладо» онлайн - страница 76
Ростислав Федосеевич Самбук
Віллі Бут одержав на пошті в Монтре листа в коротким повідомленням:
«В середу чекаю на вас у кінотеатрі «Глорія».
У конверті лежав квиток на п'ятигодинний сеанс.
Вони сиділи в останньому ряду кінотеатру й розмовляли вільно, бо в такий час рідко хто ходить у кіно, в залі було не більше двох десятків глядачів.
— Ну, як моя резиденція? — запитав Віллі хвалькувато.
— Молодець, це навіть краще, ніж в Альтдорфі, і ні в кого не викличе підозри: письменник полюбляє самотність — цілком нормальне явище, навіть для шпигунів з БЮПО.
— Коломб закидає мене інформацією, — повідомив Бут, — і дуже важливою.
Дюбюель знав: Віллі втомився до краю. Але полегшення не буде, навпаки, роботи що не день ставатиме все більше. Днями Дюбюель налагодив контакти з одним антифашистськи настроєним журналістом, котрий часто їздить до Німеччини й має знайомства у впливових військових колах. Перша інформація, яку він дав, дуже цінна.
— Віллі, — Дюбюель узяв Бута за лікоть, — будьте обережні, мій хлопчику. Крейцберг — це перший дзвіночок… І от що, — сунув Бутові акуратно згорнутий клаптик паперу, — тут нова схема радіозв'язку. Погодьте з Центром і переходьте на неї. В різні дні сеанси починатимуться в різні години, крім того, в ході передачі мінятимете частоти.
Віллі не відповів, і Дюбюель зрозумів, що Бут не зовсім схвалює такі заходи.
— От що, Віллі, — мовив м'яко, — раніше ми думали, що гітлерівці не зможуть точно запеленгувати вас. Але ж тепер я ні за що не можу ручатися, і полегшувати їм роботу — божевілля.
— Так, — нарешті погодився Бут.
— Від мене одержуватимете інформацію через схованку. Зараз я піду, вийдете через кілька хвилин за мною, зустрінемось у гаю біля околиці. Я обладнав там у дуплі тайник.
Дюбюель сперся на плече Віллі й підвівся. Йшов у проході між рядами, дивився, як кіногерой на екрані цілувався з білявою красунею, і не бачив нічого… Вийшов на вулицю, залиту весняним сонцем, чисту вулицю провінційного, не дуже багатолюдного містечка. На ходу прочитав розшифровані Бутом радіограми з Центру. Усміхнувся, і усмішка ще довго не сходила з його обличчя. Звичайно, він не поїде до Іспанії, та й яка може бути Іспанія, коли поруч Бут і треба влаштовувати ще одного радиста…
Жінка, проминувши Дюбюеля, озирнулася: не так часто побачиш тепер отаку щасливу людину. А в тому, що той пан щасливий, вона не сумнівалася: гарно одягнений, зовні показний і головне — усміхнений.
А хто ж може так усміхатися за теперішнього воєнного лихоліття? Тільки щасливий!
