Читать «Щаслива зірка полковника Кладо» онлайн - страница 2

Мертенс озирнувся на монтера й підійшов до перевернутого письмового столу, що теж не вцілів. Середня шухляда випала, Мертенс підняв її. Серед дрібних уламків цегли — два олівці, розтрощена авторучка. Гаманця не було. А вчора він поклав його саме сюди, поклав і замкнув шухляду. Не тому, що в гаманці була велика сума, там лежало всього кілька марок, але серед них монета, від якої залежало так багато…

Блокнот, який він учора залишив у шухляді, валявся на підлозі, а гаманця не було.

Мертенс зазирнув під уламки столу, відкинув кілька цеглин, але пропажі не знайшов. Зітхнув. Краще б завалило цеглою весь стіл. Тоді б у нього не було підстав для хвилювання, а тепер…

Мертенс добре усвідомлював, що сталося. Зникнення гаманця означало кінець фірми «Гомес», яка стільки місяців правила їм за таку чудову ширму…

Нараз подумав: «А що, як гаманець поховано під купою битої цегли?»

Зрештою, все може бути, але він не має права навіть на один відсоток ризику.

Мертенс сів на ліжко. Зиркнув на монтера. Той стояв, спершись на одвірок, і в його очах Мертенс завважив чи то переляк, чи то збентеження. Та, певно, це тільки привиділося йому, бо Граупель сказав співчутливо:

— Ваша валіза стояла біля шафи, проте її навіть не зачепило. Я сам виніс її, і тепер вона у вестибюлі.

— Дякую, — втомлено мовив Мертенс.

Він віддав би зараз десяток таких валіз за гаманець із дріб'язком, та що зробиш?

У двері зазирнула фрау Вернер.

— Я можу запропонувати вам одну з своїх кімнат… — почала.

Але Мертенс уже вирішив остаточно.

— На жаль, я змушений їхати, — мовив рішуче.

— І все ж, я зобов'язана… — замахала руками пані Вернер.

Мертенс підвівся з ліжка.

— Учора ввечері я одержав повідомлення… У мене змінилися обставини, і справи вимагають негайного від'їзду. Поїзд на Бреслау відходить, — зиркнув на годинник, — через дві години, і я ще встигну… Треба тільки зателефонувати.

— Телефон працює, — радісно повідомила фрау Вернер. — Дивно, але лінію не пошкодило.

Мертенс вийшов до вестибюля. Взяв свою валізу — чудову валізу із справжньої жовтої шкіри, яка підкреслювала респектабельність і ділову солідність його, Пауля Мертенса, промисловця й директора гаагської фірми «Гомес», що одержує від організації Тодта великі підряди й завжди виконує їх вчасно та якісно.

Якби вчора ввечері Мертенс не влаштував для генерала та кількох інших тодтівських офіцерів бенкет, йому не довелося б оце залишати пансіон і терміново виїжджати з Берліна. Бо гаманець з металевою монетою в п'ять марок лежав би тепер у його кишені.

Мертенс вилаявся про себе: ну, чого не взяв гаманця з собою?

Почав набирати номер телефону. Згадав, як напився вчора генерал, й іронічно посміхнувся. Перед бенкетом Мертенс передав йому невеличку теку, сказавши: «А тут ділові папери, вони, очевидно, вас зацікавлять…» Генерал заховав її у сейф, не глянувши. В теці лежали гроші, процент від угоди. Що ж, генерали теж люди і не позбавлені людських вад…

Потім вони двома машинами поїхали до якогось містечка під Берліном, де й просиділи аж до ранку в окремій кімнаті ресторану, яку замовив генерал.