Читать «Листи» онлайн - страница 15

Туманський Василь Іванович ( 1800—1860) — російський поет, член «Вольного общества любителей российской словесности». Під час своєї поїздки на батьківщину — в село Опанасівку Гадяцького повіту Полтавської губернії Туманський передав Котляревському диплом почесного члена, статут і список членів Товариства.

...жертвую в пользу оного 40 экз[емпляров] малороссийской Энеиды... — Йдеться про видання «Енеїди» 1809 р.

7

7

Вперше надруковано в кн.: «Литературные портфели», 1, 1923, стор. 36—37.

Автограф зберігається у відділі рукописів  Інституту російської літератури (Пушкінський дім) АН СРСР (№ 125 1С). Подається за автографом.

Гнєдич Микола Іванович ( 1784--1833) — російський поет і перекладач. Народився в Полтаві. Вчився у Полтавській духовній семінарії, Харківському колегіумі та Московському університеті. Постійно цікавився історією і культурою українського народу. М. Гнєдич—автор знаменитого перекладу «Іліади», «цього,— за словами В. Г. Бєлінського,— велетенського подвигу великого таланта і великої праці».

М. Гнєдич — активний учасник «Вольного общества любителей российской словесности», був його віце-президентом. Перебував у дружніх стосунках з Котляревським, завжди підтримував його, гаряче піклувався про повне видання «Енеїди».

Вместе с почтеннейшим письмом Вашим получил я и лестнейший для меня отзыв от Общества і далі.— йдеться про невідомий лист Гнєдича, в якому той, очевидно, сповіщав Котляревського, що уривки з п'ятої частини «Енеїди» були прихильно зустрінуті членами «Вольного общества любителей российской словесности», і радив видати «Енеїду» повністю.

Котляревський постійно висловлював бажання надрукувати «Енеїду» повністю, в шести частинах. Він звертається до М. Мельгунова, І. Лисенкова та інших з проханням допомогти йому здійснити цей намір. Зберігся лист-відповідь російського літератора Мельгунова на це прохання, написаний у червні 1828 р., в якому Мельгунов писав Котляревському:

«Не знаю, как выразить Вам все замешательство, которое я теперь ощущаю; не знаю, как оправдать себя в столь продолжительном молчании. Скоро будет год, как я в последний раз имел удовольствие быть у Вас в Полтаве и получить лестный для меня подарок Ваш — экземпляр «Энеиды». С тех пор я несколько раз осведомлялся и справлялся у здешних книгопродавцев, не пожелают ли купить «Энеиду» Вашу и с прибавлением 2-х послед[ующих] песней, и какую назначают за нее цену. Но многие от нее вовсе отказывались, говоря, что сия книга мало найдет себе охотников в России и что не иначе как в М[алой] России следовало бы издать ее; другие давали 800 и 1000 рубл[ей] , из числа последних Ширяев. Г-н Полевой, издатель «Москов[ского] телеграфа», брался напечатать ее на свой счет с тем, чтобы ему по выручке возвращен был употребленный на это капитал и с законными процентами.

Многие брали ее на комиссию, но ни один решительно не согласился дать и половинной той цены, которую Вы назначили.

Уверяю Вас, что я с своей стороны прилагал всевозможное старание к выгодной для Вас сделке, но все осталось не утешным. Теперь остается один способ, отнестись к с.-п[етер]бургским книгопродавцам с сим предложением; хотя и сей спссоб не очень верен, ибо Сленин печатает одни новые книги, Глазунов одни сонники и песенники, а Смирдин взял на себя огромные предприятия, которые едва ли решится умножать новыми. Не попытать ли харьковских книгопродавцев? Новое издание Вашей «Энеиды» ожидают с жадностью в М[алой] России, тому я имею многие доказательства» («Наукові записки Полтавського літературно-меморільного музею I. П. Котля­ревського», вип. 1, Полтава, 1958, стор. 86—87).