Читать «Автобіоґрафія» онлайн - страница 5
Вільгельм Габсбурґ
АВТОБІОҐРАФІЯ
полковника УСС
Я, Вільгельм фон Габсбурґ, бувший архикнязь австрійський, а тепер полковник УСС, уродився в Полі (Істрія) дня 10 лютого 1896 p. Батько мій, архикнязь Кароль Стефан був там тоді з сім'єю як адмірал маринарки. Матір моя Марія-Тереза походить із італійського роду кн[язів] Тосканських. По батьку походжу з лінії Карла, побідника Наполеона під Асперном, і по традіції з цеї лінії було трьох фельдмаршалів: Карло, Альбрехт, що виграв битву під Кустозою, і Фрідріх. Перші вістки про мій рід сягають по документам IX століття що до лінії Лотрінген, а XI ст. — що до лінії Габсбурґ. Сімя моя носила імя графів Радбот фон Габіхтсбурґ (в кантоні Арбав, в Швайцарії, де доси стоять руїни їх замку над рікою Аар). В 1246 по вимертю Бабенберґів вступив мій предок Рудольф фон Габсбурґ на престол Східної Мархії. Дальша історія відома загально. Расове мій рід сильно мішаний. Є в нім кров германська, французька (від князів Бурґундських), еспанська (еспанська лінія роду Бурбонів), слов'янська і литовська. Материнська сімя теж посвоячена з Габсбурґами. Вона з другої лінії льотарингської.
Я з роду шесте і останнє дитя в сімї моїх батьків. Найстарший мій брат Кароль-Альбрехт, ур[оджений] 1889, потім Лев — 1894, сестри Леонора — 1884, Рената — 1887 і Мехтільда — 1892, всі уроджені в Полі. Матір мене найбільше любила.
Аж до 12 року життя жив я в Полі і на острові Люсін, близько Полі, так що моя рідна мова властиво італійська і переписку веду з матірю все по-італійські, тай дома все цею мовою говорили. Батько переписується з нами по-німецькі.
Перше вражіння, яке собі пригадую з діточих літ, це море. Багато води. І досі люблю його і острів Люсін, де сімя моя має малу посілість з огородом. Моя наука почалася нормально в шестім році життя приватно в дома. Перший мій учитель був тірольський німець Ганс Салер. Вчився я по пляну шкільному, зразу зі своїм другим братом разом, опісля сам. Так тривало аж до 1912 р., в котрім здав я матуру в реальній школі у Відні (IV квартал). Учителів мав я тільки німців і французів, та одну англійку. Мов учили нас трьох: італійської, французької і англійської. Клясичних ні, бо вчилися ми всі (і сестри) по пляну реальних шкіл. Батько вчив нас кермувати вітрильними кораблями і взагалі навтики. Від 10 р. життя до 16-го подорожував я з батьком і з братами. Був я в Росії, Еспанії, Голяндії, Франції, взагалі в цілій Европі (найбіль[ше] в Італії), дальше в Африці, Америці і Малій Азії. Найсильніші вражіння маю з півн[ічної] Африки (Марокко і Туніс), а саме їх природи. Географія інтересувала мене вже в часі науки найбільше (поруч німецької літератури). З поетів люблю найбільше Ленава, Гайне і Айхендорфа, значить найрадше читаю лірику.
Батько покинув маринарку, коли я мав около 12 літ, бо не погодився з керуючими військовими колами що до реконструкції її. Він чоловік модерних переконань. Покинувши маринарку, осів на стало в м. Живець у Західній Галичині, де одержав в спадку добра по архикн[язю] Альбрехті. Там бувала в нашім домі польська шляхта і я научився там польської мови, яку добре опанував. Там я перший раз почув про Українців. Поляки називали їх «Русіні» і висказувалися про них, як про розбишаків, бандитів і т. д. Я міг тоді мати коло 14 літ і свято вірив, що Українці, які так недалеко від Живця живуть, це дійсно розбишацьке племя. Це мене дуже цікавило і притягало мою увагу. В кімнаті, де ми училися, висіла на стіні велика карта Галичини і мою увагу все звертала місцевість Жабє в Східній Галичині між горами. Я представляв собі, що це мусить бути осередок українського розбишацького племени. І твердо постановив я собі вже тоді поїхати там і придивитися тому страшному племені. В 17 році життя довелося мені поїхати в гуцульські гори до Ворохти. Вибрався я сам, не кажучи нікому куди їду.
