Читать «Справа командора» онлайн - страница 2

Професор іноді відкладав папери, вдивлявся в екрани, читав стрічки, задоволено хитав головою: дослід іде нормально. Він давав вказівки Аркадію, і той фокусував випромінювання генераторів — хвилі певних частот. Далеко від лабораторії вони сприймалися органами відчуттів біологічного об'єкта, перетворювалися у нервові імпульси і йшли до його мозку.

…Вожак рвонувся з місця. Майже поруч бігла вовчиця, кілька бувалих у бувальцях вовків, а позаду, не насмілюючись випереджати старших, — легконогі переярки. Вони бігли навпрошки через поляну. Влітку тут якось особливо пахнуть трави, квіти. Хворі вовки приходять лікуватись ними. Звичайно, вони не могли знати: ці трави пахнуть так тому, що під ними в землі залягає магнітна руда. Просто хворі вовки відчували потребу саме в цих травах, їм подобалися цей запах і смак.

Раптом вожак різко зупинився. Зовсім близько побачив хлів і телят. А навкруги — жодної людини.

Потекла слина. Вовки за його спиною теж облизалися. Одні, присівши на задні лапи, завили, інші гарчали. Але щомиті всі готові були рвонутися вперед.

Так само несподівано, як і виник, хлів з телятами зник, розтанув. Такого ще вожак не знав.

Його знову охопив страх. Можливо, це пастка? Все, що роблять люди, спрямоване проти нього. Це вони забрали з доріг коней і пустили по них неїстівні страховиська з вогняними очима і пронизливими голосами. Відгородили худобу вже не дерев'яними, а кам'яними мурами, які не можна ні підрити, ні перескочити; пустили в небо рокотливих птахів, щоб лякати його. І, нарешті, освітили вулиці вогнями, щоб вожак і його зграя не могли у темряві непомітно дістатися до їжі, схованої в хліву.

Щороку вогнів стає все більше. Вони наступають на ліс, відтісняють вожака і його зграю. Мабуть, люди все—таки твердо вирішили повністю знищити вовків. Та вожак ще побореться!

Запах знову подужчав. Нічний ліс для людей — темний, ворожий, незрозумілий. А для вовків він ще гостинніший, ніж удень, і все це завдяки запаху…

Вожак більше нічого не боїться. Мчить попереду зграї, і з його пащі виривається переможне гарчання. Він чує, як мекають беззахисні телята, відчуває теплоту живого м'яса, бачить кров на снігу. І ще він певний у перемозі над людиною, над її собаками і вогнями. Швидше! Швидше! Вперед!

Професор закінчував статтю. Він писав: «Запах є не що інше, як сприйняття електромагнітних коливань молекул особливими нервовими закінченнями, властивими людині, а також тваринам. Молекула пахучої речовини попадає в ніс і сприймається нервовими клітинами, молекули яких коливаються з близькою їй частотою. Останнім часом виявилося, що можна підібрати таке електромагнітне випромінювання генератора, яке, збуджуючи коливання молекул повітря, сприймається живими істотами, як різні явища: запах, звук, форма й колір».

…Вожак з розбігу вдарився об щось тверде і покотився по землі. Одразу ж схопився на ноги, наїжачився, люто заклацав зубами.