Читать «По багряному сліду» онлайн - страница 66

— Розумію, — сказав я.

— Ось і в даному випадку був результат, а все інше треба було знайти самому. Спробую показати вам ланки в моїх міркуваннях. Почнемо з початку. Я наблизився до будинку, як ви знаєте, пішки. Мій мозок ще був збуджений якимось враженням. Природно, що я почав з огляду дороги. На ній, як уже згадував, я помітив сліди коліс від кеба. Розпитавши, я дізнався, що кеб побував там уночі. Що це був саме кеб, а не приватний екіпаж, свідчила мала ширина колії. Звичайний лондонський чотириколісний кеб значно вужчий, ніж карета джентльмена.

Це було перше вигране очко. Потім я помалу пішов садовою стежкою. Грунт тут був глинястий, і сліди лишились особливо чіткі. Я не маю сумніву, що вам ця стежка здалася просто смужкою втоптаної грязюки, але для мого натренованого ока кожний знак на ній мав своє значення. В науці розшуку немає іншої такої важливої і водночас такої занедбаної галузі, як уміння читати сліди. На щастя, я завжди надавав цьому мистецтву великого значення і набув у ньому деякого досвіду. Вивчення слідів стало моєю другою натурою. Я бачив важкі сліди ніг констеблів, але помітив і сліди двох чоловіків, які ще перед тим пройшли по саду. Легко було помітити, що ці люди побували тут раніше за інших, бо їх сліди були подекуди зовсім затоптані пізнішими. Так сформувалася друга ланка в моєму розслідуванні: нічних відвідувачів було двоє. Один, як я пересвідчився, був високий на зріст, а другий — нижчий, модно одягнутий, судячи з маленьких елегантних відбитків його взуття.

Зайшовши в будинок, я одразу ж переконався в правильності мого висновку. Чоловік в елегантних чоботях лежав переді мною. Виходить, той високий був убивцею, якщо тільки тут було вбивство. На тілі мертвого не було, ніякої рани, але зляканий вираз обличчя переконав мене, що він знав про свою долю раніше, ніж вона його спіткала. У людей, які вмирають від розриву серця чи взагалі наглою смертю, ніколи не буває слідів хвилювання на обличчі. Понюхавши губи мертвого, я виявив кислуватий запах і прийшов до висновку, що його примусили прийняти отруту. Про те, що Дреббера саме примусили отруїтися, свідчив вираз страху й ненависті на обличчі. Я прийшов до цього висновку методом виключення, бо ніяка інша гіпотеза не відповідала б фактам. Не думайте, що це щось нечуване. Примусове отруєння — зовсім не нова річ в анналах криміналістики. Справа Дольського в Одесі і Летюр'є в Монтпельє виринуть у пам'яті кожного токсиколога.

А тепер виникало найголовніше питання: де шукати причину вбивства? Зрозуміло, що не в грабежі, бо нічого не взято. В такому разі тут були політичні мотиви чи замішана жінка? Ось яке питання стояло переді мною. З самого початку я схилявся до того, що причиною тут є жінка. Політичні вбивці зроблять своє і тікають. А це вбивство, навпаки, було добре обмірковане. Злочинець залишив сліди по всій кімнаті, отже, він був там довгий час. Така методична помста може бути викликана тільки особистою кривдою, а не політичними причинами. Коли було виявлено напис на стіні, я ще більше став схилятися до цієї думки. Мені було ясно, що це зроблено для омани. А коли знайшовся перстень, то все стало на своє місце. Ясно, що вбивця скористався перснем, щоб нагадати своїй жертві. про якусь жінку, якої, можливо, не було вже на світі. Тому я й спитав Грегсона, чи не запрошував він у своїй телеграмі до Клівленда якихось подробиць з минулого містера Дреббера. Він відповів, як ви пригадуєте, негативно.