Читать «По багряному сліду» онлайн - страница 45

Одного літнього вечора Джефферсон примчав до них галопом і спинився біля воріт. Люсі, яка стояла в дверях, вийшла йому назустріч. Він перекинув повід через паркан і пішов стежкою до будинку.

— Я їду, Люсі, — сказав він, взявши її за руки і ніжно вдивляючись в лице. — Я не прощу тебе йти зі мною тепер, але чи готова ти до цього, коли я повернуся?

— А коли це буде? — спитала вона і соромливо усміхнулась.

— За два місяці щонайбільше. Я повернусь і проситиму твоєї руки, моя люба. Ніхто тебе у мене не відбере.

— А як батько? — спитала вона.

— Він дав згоду, якщо тільки у нас буде все гаразд із цим сріблом. Але за це я не боюся.

— О, звичайно, якщо ти з батьком про все домовився, то більше нема чого говорити, — прошепотіла вона, притулившись до його широких грудей.

— Слава богу! — промовив він хрипко, нахилився і поцілував її. — Отже, домовились. Чим довше я тут залишатимусь, тим важче буде розлучатися. На мене чекають у каньйоні. До побачення, моя люба! До побачення! Через два місяці зустрінемось.

З цими словами Джефферсон одірвався від дівчини і, скочивши на коня, помчав шаленим галопом. Він ні разу не оглянувся, наче боявся втратити рішучість, якщо кине ще хоч один погляд на дівчину.

Люсі стояла біля воріт, дивлячись вершникові вслід, аж поки він не зник з очей. Потім повернулася в хату, почуваючи себе найщасливішою дівчиною на всю Юту.

Розділ III

ДЖОН ФЕР'Є РОЗМОВЛЯЄ З ПРОРОКОМ

Минуло три тижні, як Джефферсон Гоуп і його товариші вирушили з Солт Лейк Сіті. Джонові Фер'є ставало боляче на серці, коли він думав про повернення юнака і майбутню розлуку з своєю приймачкою. Та її обличчя, що сяяло радістю і щастям, заспокоювало старого більше, ніж будь-які переконування. Він давно вирішив нізащо не дати їй одружитися з мормоном. Їхнє одруження він вважав не за шлюб; а за сором і ганьбу. Що б він не думав про мормонську віру, а в цьому питанні був непохитний. Однак мусив тримати язика за зубами, бо висловити неправовірну думку в ті дні в «Країні святих» було небезпечно. Так небезпечно, що навіть найсвятіші насмілювались тільки пошепки говорити про свої релігійні погляди, щоб хтось не витлумачив їх невірно і не накликав негайної кари. Жертви переслідування тепер самі стали безжальними переслідувачами. Ні севільська інквізиція, ні німецький Vehmgericht, ні таємні товариства Італії не могли пустити в хід такий грізний механізм, як той, що тримав у страху штат Юту.

Невидимість і таємничість, якою була оточена ця організація, робили її подвійно жахливою. Вона здавалася всевидящою і всемогутньою, а проте її не було ні видно, ні чути. Людина, що виступала проти церкви, зникала, і ніхто не знав, куди вона поділася і що з нею сталося. Жінка і діти чекали вдома, але батько ніколи не повертався, щоб розповісти, як йому було в руках таємних суддів. Необачне слово чи нерозсудливий вчинок накликали загибель. І все-таки ніхто не знав, що то за сила такою грізною примарою висіла над ними. Не диво, що люди ходили залякані, не насмілюючись заговорити навіть у найвіддаленішому закутку про сумніви, які гнітили їх.