Читать «По багряному сліду» онлайн - страница 28

Мати кивнула головою. Вона, здавалось, не могла вимовити й слова. Дочка зайшлася слізьми. Тоді я вже не сумнівався, що вони дещо знають про цю справу.

— О котрій годині містер Дреббер поїхав від вас на вокзал? — спитав я.

— О восьмій, — від хвилювання вона ковтнула повітря. — Його, секретар, містер Стенгерсон, сказав, що є два поїзди — один о дев'ятій п'ятнадцять, а другий об одинадцятій годині. Він хотів устигнути на перший.

— І більше ви його не бачили?

Обличчя жінки страшенно змінилося. Воно зблідло, мов у мерця. Минуло кілька секунд, поки вона видавила з себе єдине слово «ні». Голос її був хрипкий, неприродний.

На якусь хвилину запанувала тиша, а потім спокійно й виразно заговорила дочка:

— Нічого доброго, мамо, не може вийти з брехні, — сказала вона. — Будьмо одверті з цим джентльменом. Ми бачили містера Дреббера ще раз.

— Хай тебе бог простить! — заволала мадам Шарпантьє, заламуючи руки і опускаючись у крісло. — Ти вбила свого брата.

— Артур сам волів би, щоб ми сказали правду, — твердо відповіла дівчина.

— Раджу вам розповісти все, як було, — звернувся я до них. — Половинне зізнання гірше, ніж ніякого. До того ж ви не знаєте, що нам уже відомо про це.

— Хай впаде все на твою голову, Еліс! — вигукнула її мати і потім звернулася до мене: — Я все розкажу нам, сер. Не думайте, що моє хвилювання викликане побоюванням, ніби мій син має якесь відношення до цієї жахливої історії. Він абсолютно не винен. Але я боюсь, що у ваших очах і в очах інших він може виглядати скомпрометованим. Але ж це неправильно, його благородний характер, його переконання і все його минуле суперечать такій підозрі.

— Для вас найкраще щиро зізнатися в усьому, — порадив я. — Будьте певні, якщо ваш син не винен, йому гірше не буде.

— Може, Еліс, ти нас залишиш удвох, — сказала мати. А коли дочка вийшла, знов повернулась до мене: — Я, не мала наміру, сер, розповідати вам усе це, та коли моя бідна донька сказала, — у мене немає іншого вибору. А вже як я наважилась розповідати, то не втаю нічого.

— І то буде наймудріше, — заохотив я.

— Містер Дреббер пробув у нас тижнів зо три. Він подорожував по Європі з своїм секретарем містером Стенгсрсоном. Я помітила на кожному з їх чемоданів ярлик «Копенгаген» — з місця їх останньої зупинки. Стенгерсон — спокійний, витриманий чоловік; сам містер Дреббер, хоч мені й прикро таке говорити, — був зовсім іншого складу: неотесаний і дуже грубий. У перший же вечір свого приїзду він напився і тримався дуже зухвало. З того часу я рідко бачила його тверезим. Почав чіплятися до служниць і навіть гірше — засвоїв цей тон і по відношенню до моєї доньки, Еліс. Кілька раз говорив їй неподобства, але вона, на щастя, надто невинна, щоб реагувати на його слова. Одного разу він таки схопив і обняв її. Його секретар дорікнув йому за негідну мужчини поведінку.