Читать «Феміністка» онлайн - страница 67

— Диви… диви, скот безрогий! — раптом заволав Урилов. На ґанку спалахнуло світло. Троє кремезних гицлів

помалу спустилися по східцях і підійшли до джипа. Один з них обернувся, й я побачив, що це Лось.

— Живцем їх брати, казлів! — аж затрясся Урилов. — Це ж одморозки, яких мало! Їхні ж фото у кожного мєнта в планшеті! Живцем брати… поняли, обревки? Та ти шо, на хрін, — мені за це затримання ордена повісять, блін!

— Вони їдуть сюди, — спокійно сказав я, наглядаючи, як авто виїжджає з двору. — Повний вперед!

— План? — поспитався Урилов.

— Таранимо їх бампером. По тому беремо живими! Якщо ж будуть стріляти… коротше, треба зробити так, щоб вони не встигли вистрілити! — Я взяв рацію. — Тигра, я — Вінні Пух… як чути?

— Що? — поспитався в рації Барабаш.

— В глаз як дам зараз, то знатимеш! — гаркнув я. — Геть уже мізки заспиртував, еге? Чутно як, питаю!

— Чути добре! Що в тебе?

— По маршруту рухається джип-черокі. В ньому Лось і ще двоє одморозків. Будемо брати!

— Тигра поняла! — діловито сказав Барабаш. І до бійців: — Приготувалися, обревки!

Джип вихопився з-за повороту й, наддавши ходу, стрімко рвонув уперед. Водій нашого авта схилився над кермом, і коли він притиснув газ, то фари джипа зненацька спалахнули мов сонце, заливаючи сліпучим сяєвом всенький салон мікроавтобуса, і в якийсь мент мені здалося навіть, що я побачив чоловіка, який сидить за кермом всюдихода, з жахом розглядаючи наше авто, яке насувається на нього, — а потім був грімкий удар, брязкіт побитого шкла й надсадне вищання металу, котре роздирало барабанні перетинки…

…але я вже летів сторчголов із мікроавтобуса, витягаючи з-під пахви свого парабелума й перевертаючись в карколомному сальто, котре дозволило покрити відстань до авта буквально за частку секунди, щосили шарпонути на себе двері й, ударивши стволом пістолета в скроню, витягти на білий світ кремезне одоробало, котре так нечемно дозволило собі зі мною розмовляти…

…ціла купа людей у бронежилетах, яка обліпила того джипа, в однісінький мент висадила усі шиби, геть поодривала дверцята й кинула на сніг двох зарізяк, які шалено матюкалися, намагаючись іще ставити якийсь опір. Я згріб Лося за чуприну й закинув йому голову назад, поки двоє бійців заклацували йому кайдани; а потім перехопив парабелума за ствол і посміхнувся.

— Ну че, — поспитав я Лося, — думал, ты умный, да? Крутой, думал? Народу кучу перемочил, так блатной очень, да?

— Ну, ты падла! — прохрипів він.

Я садонув його колодкою пістолета по зубах.

— Девчонка где? Збоку підійшов Урилов.

— Мовчить, бугаїна? — поспитався він, з цікавістю розглядаючи Лося. — Зою Космодем'янську корчить, еге?

— Погоди… хрен с тобой! — обізвався Лось. — Все скажу, если так.

— А ми в цьому й не сумнівалися, скот безрогий! — вигукнув Урилов. — У нас Павку Корчагіна довго корчити не будеш… ми всяке гестапо переплюнемо! — Він хекнув і вгатив Лося носаком під дихало. — Ну як, подобається? Ще хочеш, скотиняко?

Лось конвульсивно затіпався. Урилов одступив, розганяючись для ще одного удару, але я схопив ого за рукав.