Читать «Феміністка» онлайн - страница 46

— Не став дебільних запитань, кажу тобі! Набридла, то й зняли…

— А хріна! Прибрали цього Леніна через те, що після розвалу Союзу він о дванадцятій ночі плигнув з парапета у вестибюль і став давити людей ногами! Кажуть, тої ночі загинуло три тисячі душ, а кров текла з вокзалу аж до будинку побуту «Столичний»…

— Сам вигадав? — з повагою глянув я на Барабаша.

— Щира правда, клянуся бородою Аллаха! — Барабаш дістав з-під светра тяжкого золотого хреста й поцілував. — Газета писала… сам знаєш, в газеті одна щира правда пишеться!

— А я вже зрадів — ото, думаю, в тебе клепок у голоді побільшало…

Я підійшов до дверей із написом «Видеопрокат. Посторонним не входить» і пхнув їх ногою. В маленькій кімнатці, поклавши ноги на стіл, сидів стрижений молодик і дивився телевізора.

— Шо такое? — поспитався він, вирячиши на мене свої нахабні цинічні очиці.

Я вдарив його відкритою долонею по мармизі. Звук був, наче гупнули дошкою по землі — молодик повалився додолу разом із кріслом, і з носа в нього потекла кров.

— Как базаришь, падла? — тихо поспитав я. — Тебе пасть порвать, э?

Молодик хтів було щось промовити, але захлинувся кривлею.

— Ты, животное… где бригадир?

— На… на территории!

— Не шугайся, мразь! — я стусонув молодика ногою. — Вызвал его, по-быстрому!

Молодик дістав з кишені коморковий телефон і став тицяти в кнопки тремтячими пальцями.

— Алло? — гугняво сказав він, хлюпаючи розбитим носом. — Алло, бригадир? Здесь люди к тебе. Двоє… Нет. Да. Нет, я не знаю…

— Под Кавказцем работаем! — недбало сказав я.

— Да, Кавказца люди… В штабе сейчас. Да, понял! — Він сховав телефон і провів рукавом по обличчю, розмазуючи кривлю. — Через минуту бригадир будет!

— Лежать! — знову стусонув я його носаком. — И не борзеть, понял?

— Который это там борзеет? — з готовністю обернувся Барабаш, який розглядав касети у вітрині. — Этот, что ли? Так давай изнасилуем его, пока суд да дело!

— Надо бы. — нерішуче сказав я.

— Да че здесь сомневаться! — вигукнув Барабаш. Тоді глянув на молодика, й той почав дилькотіти всеньким тілом. — Тебе понравится, корефан, вот увидишь!

Двері відчинилися, й до кімнати ввалився кремезний драб із круглою, мов більярдна куля, головою, а за ним — ще двоє бецманів, менших габаритами, але накачаних.

— Здорово, братан! — вигукнув драб, ляскаючи мене по долоні. Тоді побачив молодика й скривився. — Ты, вижу, в своем репертуаре!..

— Ну! — дико посміхнувсь я.

— Во, блин… Да ты нос ему сломал, э!

— Слушай, Кошман, — я глянув йому в вічі, й він зблід і позадкував, — ты че, права качать хочешь? На нож меня ставить будешь, да?

— Ха! — радісно сказав Барабаш. Кошман виставив долоню вперед.

— Ты не врубился, братан! — швидко заговорив він. — Какие предъявы, ты че? Все путем, не думай! Ты че-то хотел?

Я знову посміхнувся, й у вітрині відбилося моє лице, тупе мов коліно.

— Чамбамбину знаешь?

— Эт… какую эт еще Чамбамбину?

— Да проститутка, среди твоих пашет! Знаешь, да? Кошман подивився на своїх поплічників. Ті перезирнулися

й звели плечима.

— Че-то не слыхали такой… — буркнув хтось із них.

— Ну, миньетчица вокзальная! — нетерпляче сказав я.