Читать «Феміністка» онлайн - страница 30

— Гей, обревки… охолоньте! Ще мєнти спинять, то буде клопіт… чули?

— По фіг нам усі мєнти! — заревів Барабаш.

— Перемочимо, на хрін! — завищала Мацюцька, войовниче вимахуючи пляшкою.

Барабаш згріб її своїми здоровецькими лапами й притис до грудей.

— Ось вона, бойова подруга! — розчулено вигукнув він, цілуючи Мацюцьку в її в'язану шапочку. — Ось хто буде прикривати нас вогнем у вуличних перестрілках і перев'язувати рани! Стріляти вмієш?

— Вмію! — заверещала Мацюцька, гуцаючи на сидінні.

— Гранати кидать умієш?

— Я все вмію, блін! — Мацюцька плигнула на Барабаша й, здавивши його ліктем за горло, повалила на сидіння. Обоє попадали на підлогу й стали борюкатись, як ведмеді. Я повагом поминув міліціянтів, котрі стояли коло узбіччя з палицями в руках, і став спускатися в діл. Надворі вже смеркло. Вулиця була геть захаращена машинами. Пролітав дрібний сніг, і на тлі зимового вечора, мов жарини, спалахували габаритні ліхтарі.

— Ага, — вовтузилася на задньому сидінні Мацюцька, — здаєшся? — Чутно було, як Барабаш застогнав. — Лежати, обревку! Не рухатися!

— Та здаюся, здаюся… — озвався нарешті Барабаш.

— Ти в мене так не відбудешся! Я поборола тебе… а тепер — зґвалтую! Второпав?

— Ну! — з готовністю сказав Барабаш.

— Ось зараз я тебе буду ґвалтувати…

Я глянув у дзеркало й побачив, що вона сіла на Барабаша верхи й уже розстібає йому джинси.

— Агенте Мацюцько! — гаркнув я не своїм голосом.

— Я!

— Відставити порнографію! Привести себе до ладу!

— Слухаюсь!

Барабаш невдоволено заворушився.

— Ну, чого ти, справді… — сказав він, піднімаючи голову. — Завжди ти лізеш не в своє діло!

— Мовчати! — гаркнув я на нього. — Поживитися захтів на дурняк, еге? Дитина обкурилася, а він і радий!

— Ну, вона ж повнолітня… — не здавався Барабаш. — Як співають оті хлопці: «И целуй меня везде, восемнадцать мне уже!»

Я пригальмував коло хідника. Попереду світився вхід у метро.