Читать «Чорний екватор» онлайн - страница 21

— Я хотів би знати спочатку, хто ви такі? — усміхнувся примирливо Джомо. — Я один, а вас — п'ятеро…

— Маєш очі — дивись, — буркнув масай.

— Не дуже ви привітні, — сказав Джомо і сів на землю. — Я стомився. Сьогодні мені довелося пройти близько двадцяти миль…

Негри теж посідали.

— Ви — мисливці? — запитав Джомо.

— Ні.

— Хто ж ви такі і що тут робите?

— Хлопче, — відповів немолодий негр-кікуйю, — ти ж бачиш, що ми тут разом — масаї і кікуйю, давні вороги! Догадайся сам, яка причина звела нас докупи.

Джомо замислився. Поки він роздумував над тим, як змінюється його становище в зв'язку з зустріччю з цими людьми, один з масаїв шаснув у кущі. Повернувся він не скоро.

— Ти сам? — запитав він.

— Сам.

— Він, здається, каже правду. Я оглянув усе навколо. Нікого нема, — тихо сказав масай до своїх товаришів.

Заспокоєні словами розвідника, люди знову заходилися біля бананів. Джомо приєднався до них.

Увечері з далеких гір скотився сивий туман. Він проймав холодом до кісток. Напівголі масаї, тулячись один до одного, тремтіли всім тілом. У Джомо були сірники. Назгрібавши сухої трави і хмизу, він хотів розкласти багаття, але на нього зашипіли, замахали руками:

— Облиш, хлопче!

— Ти нас усіх занапастиш!

— Дим же чути за три милі! Він приведе до нас аскарі або мзунгу!..

Джомо сховав сірники в кишеню і пильно глянув на своїх товаришів.

— Виходить, ви теж тікаєте від поліції?

Настала пауза. Потім старик-кікуйю тихо сказав:

— Ти чув про «Апландс»?

— Чув…

— Ну, а ми самі побували в ньому!

— Ви звідти? — швидко запитав Джомо.

— Так… — ледве видихнув кікуйю.

— Втекли?

— Втекли… Тільки не з табору — звідти не втечеш!.. А з роботи… Ось чому ми не хочемо ще раз зустрічатися з тими шакалами.

— Мене не бійтесь, я такий же, як і ви! Тільки я втік ще до того, як потрапити в табір чи дістати кулю між ребра. Ось лишилася невеличка мітка! — і Джомо показав свою перев'язану руку.

Нещастя швидко зблизило людей. Незабаром Джомо, як свого, прийняли до гурту. Навіть похмурий кікуйю Дедані розгладив рукою шрам на щоці і сказав усміхаючись:

— Твоє щастя, що я стримав руку, а то проткнули б тебе списом!..

Джомо мимоволі глянув на довгі саморобні списи з гострим рогом канни замість залізного наконечника. В досвідчених руках пастухів-масаїв це була грізна зброя.

Утікачі зарилися в купу трави та сухого бананового листя і притиснулись один до одного. На темносиньому небі спокійно плив великий щербатий місяць, мерехтіли холодні голубуваті зорі. Іноді з савани доносилося гавкання голодних шакалів, десь кричав нічний птах…

Вранці, коли з-за далекого нагір'я бризнули перші промені сонця, Джомо схопився на ноги, його товариші вже сиділи осторонь і жували банани. Джомо сів і собі проти сонця, гріючи закляклу від нічного холоду спину, швидко поснідав і підвівся.

— Не знаю, яка ваша думка, а я вважаю, що ми повинні негайно йти далі. Не варто довго лишатися на одному місці, інакше аскарі можуть застукати нас зненацька. До того ж треба пошукати води.