Читать «Чорний екватор» онлайн - страница 11

Коване вже хотіла встати і вийти, як раптом з кабінету бвани Майкла долинули слова, що примусили її завмерти на місці…

— Ти кажеш, що це міг бути Джомо Карумба?.. — промовив капітан Кребс. — Я не сумніваюсь, що то був саме він… Його треба негайно арештувати!.. Я зараз викличу загін поліції, поїдемо в Гавіру і там схопимо його!..

Коване здригнулась. Сон мов рукою зняло… В першу мить вона ледве не кинулась бігти з кімнати, щоб попередити Джомо. Але відразу ж оволоділа собою і причаїлася в темній кімнаті.

— Я згоден з тобою, Нельсон. — Тепер уже говорив бвана Майкл. — Карумба — небезпечний негр. Він може не тільки сам приєднатися до бунтівників, а ще й інших підбити… Краще його ізолювати. Я теж думаю, що зробити це треба тільки вночі, бо до ранку він, чого доброго, втече з Гавіри… Жаль, що ти погано себе почуваєш…

— Проклятий!.. — простогнав Кребс. — Так ударив… Мало передпліччя не переламав… Подай мені, будь ласка, трубку — я викличу Сміта з хлопцями!

Чути було, як Майкл присунув телефон і зняв трубку.

— Алло! Управління поліції? Говорить капітан Кребс… Це ви, Сміт? Термінова оправа. Візьміть з собою півдесятка хлопців і негайно виїжджайте в Бруконвіл!.. Що? Так, я тут… Вказівки дістанеш на місці. Отже, чекаю в Бруконвілі!

Коване не знала, що робити. Вона боялася поворухнутися, щоб не виявити себе. Кожної миті сюди міг зайти бвана Майкл, і тоді… Дівчина аж очі зажмурила від страху. Адже бвана Майкл знає, що Джомо — її наречений.

Дальша розмова вже не цікавила її. Коване навшпиньках попрямувала до виходу. Двері протяжно заскрипіли. Від страху дівчина шмигнула в куток, за шафу, і причаїлася, просячи всевишнього Нгаї захистити її.

— Там ніби хтось ходить, — почувся голос Кребса.

Двері з кабінету відчинилися, клацнув вимикач, і на порозі став Майкл.

— Нікого нема! — промовив він, оглядаючи кімнату. — Може, вітер.

Майкл вийшов. Коване перечекала хвилину, потім обережно прочинила двері і тінню прослизнула в коридор. Вона вже була на подвір'ї, коли почула голос місіс Ніксон. Господиня кликала її. Коване зупинилася. Що робити? Не обзиватися? В темряві хазяйка все одно не помітить. Але вена почне шукати служницю. Ні, краще обізватися…

— Я тут, мем!

— Де ти там бродиш, ледащо? Я вже півгодини тебе шукаю! Йди мерщій сюди! — закричала з вікна місіс Ніксон.

Дівчина ввійшла в кімнату. Місіс Ніксон осудливо глянула на неї і сказала:

— Сідай і слухай! Сьогодні читатимемо євангеліє від Луки.

Коване несміло заперечила:

— А може, прочитаємо завтра, мем?

— Що-о? Слухай, невдячна, що я кажу!

Коване знала, що сперечатися марно, і сіла. Хазяйка почала читати. Серце дівчини розривалося від думки, що вона не встигне попередити Джомо, погляд блукав за вікном, а пальці машинально тарабанили по столу. Місіс Ніксон суворо глянула на покоївку. З її уст уже готові були зірватися злі слова докору, коли в кімнату ввійшов Майкл, і місіс Ніксон відпустила Коване.