Читать «FM Галичина» онлайн - страница 7

30.11

30.11 Після дідового похорону я зауважив, як різні люди приходять до мене і поміж іншим починають обережно питатися про якусь траву до куріння. Все нагадувало сюжети фільмів про таємних наркоманів. Звичайно, я був переконаний, що дідо до трави, яку курять, не має ніякого стосунку, і переконував у цьому всіх розпитувачів. Старі сільські чоловіки ішли геть, не вірячи у мою щирість.

Я пам'ятав, як дідо курив. У нього була проста, але дуже якісна люлька і гарна торбинка для тютюну. Він любив спинитися під час якоїсь роботи, спертися на сапу, лопату або косу чи граблі і пофайчити у затінку сливки або на зарослому шипшиною горбику — залежно від погоди. Саме під сливкою з ним стався найважчий напад астми, викликаної довгими днями, проведеними свого часу на бетонній підлозі карцера, заллятого лізолом.

Після нападу дідо перестав курити. Ще кілька місяців завжди носив у кишені сушені сливки, щоб їсти їх, коли нестерпно захочеться курити, а купи дітей ходили за ним і просили сливочку. Після діда залишилося дуже багато майже отруйної махорки з кінця 50-х, неповна пачка цигарок “Герцеґовіна-Флор” і кілька пачок коротеньких сиґарет з фільтром з невишуканою назвою “Мятниє”. А про траву я нічого не знав. До речі, діди приходили потім ще і ще, іноді раз на рік, іноді частіше, І просили, якщо не дати їм тої трави, то хоча б показати. Я зрозумів, що це якась таємниця мого діда.

Через кілька років, звичайно ж, на стриху, серед саморобних ялинкових прикрас я знайшов металеве пуделко від львівської ще не розчинної кави. Відкривши, був уражений випущеним дивовижним запахом. Так може пахнути літо в саду, мед, розлятий по цілющих зелах, найсмачніші плоди і есенції найніжніших пелюстків. І я згадав цей запах, хоча вже думав, що далекий спогад про нього є ще одною казкою дитинства. Дрібки цього зілля дзядзьо додавав до своєї махорки, і дим ставав страшенно приємним. Це пуделко було з тою травою, яку шукали мудрі діди. Виявилося, що вона є скарбом, вартіснішим від усього дзядзевого спадку. Винайдена ним таємна суміш є шедевром. Вона робить поганий тютюн добрим, а добрий — надзвичайним. Дзядзьо, якби хотів, і якби жив у іншім місці землі, міг би стати маґнатом. лауреатом і героєм усіх курців. Натомість цей шанс він передав мені. Може, мені колись такого захочеться. А сьогодні я виймаю з пуделка дрібочку зілля, домішую до голландського тютюну і роблю собі свято. І медитую про дзядзя. І ще дотепер не знаю, яких трав намішано.

Я люблю час від часу почитати життя святих. Мало є на світі книжок, які б містили стільки дивовижних історій. Це справжній водоспад людських доль. Крім повчальності, є в них і велика частка неймовірних сюжетів. Напевно, аналогічної збірки сюжетів у літературі всіх часів і народів знайти важко. Однак і ці життя, ці сюжети можна усистематизувати, задавшись метою дослідити, як святі стали святими. Виявляється, що помимо найголовнішої умови — безсумнівної віри, потрібно було ще кількох вчинків. Найголовніший з них — гідна смерть. Саме мученицька, але гідна смерть — основна запорука того, щоб стати святим. Святі помирали жахливо. Всі описи насильства у сучасній белетристиці не можуть зрівнятися з тими страшними умовами вмирання, які були призначені для святих. Фантасмагоричні придумки авторів цих смертей заперечують будь-які твердження песимістів про те, що за останні часи люди стали гіршими. Бо тоді, на початку тисячоліття, фантазія і працьовитість катів не знала меж. Але різновиди смерті — це несуттєві деталі красного письменства. Головне те, як поводили себе приречені на смерть. Ніхто з них не похитнувся, не зігнувся і не засумнівався. Вони приймали години чи хвилинисмерті майже радісно. Причому є речі, які не вкладаються у наші мілкі голови — батьки дивилися на тортури дітей і навпаки. Але ніхто ніразу не дав сам собі подібної нагоди до відступу чи малодушності. Подальший шлях — праведне і чисте життя. Його вдалося дотриматися небагатьом. А ті, кому вдалося, діляться на дві категорії — аскети і ті, хто щохвилини допомагав людям. Інші шляхи — великі звершення для добра церкви, творення чуд і див. І все ж мені найсимпатичніші ті святі, які придумали щось таке, що не дає спокою донині.