Читать «Кодло» онлайн - страница 80

– Зможу… - хотіла сказати я, але замість того з мене вихопилося якесь хрипіння і надсадний кашель. Ось тобі і посиденьки на холоді!

Він допоміг мені піднятися, але власне то виглядало, як суцільна силова вправа з його сторони. Мені навіть складно було стояти. Не знаю, про що він думав, коли йшов сюди один - сам він мене точно не дотягне…

– Ірма, ти мусиш мені допомогти! - гукнув він мені у вухо, - Я тебе не донесу, так що, будь-ласка, спробуй іти, а я буду підтримувати. Розумієш, мені більше ні до кого було звернутись по допомогу.

– Що… Що сталося? - вичавила з себе я.

– Все. Все що могло статися, сталося, - похмуро відповів Тоні.

– Який сьогодні день? - шепотом поцікавилась я.

– Неділя, чотирнадцяте.

Ага, значить минула доба. Цікаво, що ж відбувалося в Школі за моєї відсутності?

Я справді зробила все від мене залежне аби допомогти Тоні, втім це було швидше психологічне знесилення, ніж фізичне, подолати яке не було ні можливості, ні бажання. На моє щастя, виявилося, що йти треба не так вже й далеко. Ми якось насилу дошкутильгали до Школи, зупиняючись для відпочинку кожні десять метрів. Коли ми дійшли до порогу, вже починало розвиднюватися.

Я присіла на перший ліпший стілець у вестибулі гуртожитку, прямо під симпатичним пейзажем тих самих гір, з яких ми щойно повернулися, і звеліла Тоні хоча б коротко розказати, що тут сталося.

А сталося наступне. З’ясувавши вранці, що свідок, тобто я, відсутній, Боян і Горан зчинили істерику і по безладних пошуках, які, звісно, ні до чого не привели, вирушили до декана. Той, природно, зовсім не зрадів їхньому візиту, особливо, враховуючи той збуджений стан, в якому вони перебували. Зчинилася сварка на межі збройного конфлікту… Взагалі, мені тяжко уявити, як це наші народні герої наважилися вчиняти з’ясування стосунків з Фелоні - я би при першому його гнівному погляді, впала додолу в конвульсіях… Втім, почувши шум, до хлопців приєднався пан Ольберт. Він підтримав Бояна і Горана, виступивши з вимогою до декана припинити проект і надати посильну допомогу в пошуках зниклої, тобто мене. Декан чомусь розлютився. Тоді пан Ольберт сказав, що не має наміру терпіти таку наругу і повідомив Фелоні, що їде до міста, де обов’язково поговорить з керівництвом Університету і поліцією.

Сторони обмінялися ввірчими грамотами про початок холодної війни і розійшлися. Втім, війна невдовзі різко змінила свої температурні характеристики… Десь за годину, ті, хто зібрався в загальній залі для обговорення ситуації, почули шум мотору - машина пана Фелоні розверталася аби виїхати з подвір’я. І в цей момент зі сторони адміністративного корпусу пролунав постріл.

Боян, Едгар і ще кілька хлопців відразу ж метнулися нагору аби з’ясувати, що сталося… У вітальні адміністративного корпусу, коло вікторіанського каміну, в калюжі крові лежало тіло. Тіло належало професорові Ольберту…

– Тоні! - не змогла стриматись я, - Це неправда! Як таке може бути? Невже вони наважились на таке?