Читать «Кодло» онлайн - страница 77
Марина Соколян
– Ідіот! Так іще гірше! - гукнув Алекс, - Хіба у нас є докази? Крім постраждалих, які нічого не бачили? Що ми їм скажемо?
Тут я не витримала.
– Є в нас докази! Ось, - я продемонструвала присутнім гердин флакончик, - Ось контейнер з-під нітразепаму, котрий Герда отримала особисто від декана для того, щоб обпоїти Дафну снодійним. В нас є два свідки, які можуть підтвердити слова Герди. Зрештою, в нас є свідчення Евана, котрий був у свідомості, коли його прив’язували до гарроти, і, коли він зможе говорити, він розповість, хто такі ці лорди!
Тут я звичайно, трохи прибрехала - я не мала жодного уявлення, що міг бачити Еван. Правда, з його потуг щось нам повідомити було зрозуміло, що він справді має якусь інформацію про викрадачів. Тоні кинув на мене нервовий погляд - певно не сподівався, що я приплету і його в якості свідка. Та що вдієш! Треба було якось довести цим ідіотам, що ми маємо до діла з кримінальною справою!
Ефект мого виступу був разючим. Бамбузлівців стулили пельки, а решта присутніх почала ледве що не скандувати "В поліцію!". Після ще одного кола дискусії було вирішено, що наступного дня ми відправимо в Сент-Ендрюз делегацію зі свідка - тобто мене - і двох супроводжуючих, Бояна і Горана. Решта, хто не хоче залишатися в Школі, можуть скласти нам компанію, попросити пана Флаерті підвезти їх або добиратись до міста своїм ходом.
В цілому, результат наради влаштував усіх. З відчуттям якоїсь моральної перемоги - чи не над собою? - ми рушили на вечерю, де, обговорюючи перспективи завтрашньої подорожі, віддали належне своїй останній, як я розраховувала, трапезі в цій Школі. Вечеря виявилася смачною - м’ясні рулетики в грибному соусі, кисіль і традиційне пісочне печиво. Мені було навіть шкода, що все закінчується. Школа подобалась мені, подобались викладачі, дикі і незбагненні курси… Невже так мусило статись? Я бачила, що і Дафна, і Боян поділяють мій настрій - сумувати утрьох було дещо легше, та все ж таки… Шкода.
Втім, як виявилося, моя ностальгія була дещо передчасною. Зайшовши ввечері до власної кімнати, я відчула, що щось негаразд. Не знаю, що спричинило це відчуття - темрява (хоч я залишала світло ввімкненим), неприродна тиша чи запах… запах лікарні. Коли чиїсь руки раптово випорснули з темряви, вчепились мені в горлянку і змусили вдихнути цей запах глибше, я відчула навіть легку образу: як Дафні, так снодійне в чай, а як мені - то хлороформ в писок… Грубо і вульгарно. Зате дієво. А ще я подумала, що даремно я так відверто просторікувала про докази та поліцію… Більше нічого, нажаль, я подумати не встигла.
***
З конспектів Ірми Коник, містифікація:
– Політична містифікація (застосовується, переважно, для управління громадською думкою, використовується політиками та спецслужбами);
– Літературна містифікація (найчастіше, створення фіктивної персоналії автора, іноді - заплутування читача вигаданими посиланнями, джерелами, особами та ін.);