Читать «Птахи з невидимого острова» онлайн - страница 35

19

В цей мент і вдарили тулумбаси. Сильні, короткі, часті й швидкі удари обома довбишами примусили Олізара зіскочити зі свого місця. Відкинув двері і вскочив у стодолу з катівськими інструментами. Перетнув її в кілька скоків і вистрибнув притьма на подвір'я. Били у великий тулумбас на сторожовій вежі. Обидва вартівники стояли обличчям один до одного і одновимірно змахували палицями. Внизу стояло два інші вартівники й гатили в тулумбаси малі, привішені до грудей. Яскраво сяяла начищена мідь тулумбасних казанів; з дому вже виступала процесія: попереду - князь, за ним пані Павучиха і четверо дівчат. Олізар тихо зойкнув: утікав Розенрох.

– Де він, де? - закричав неймовірно князь.

– Я тут, князю, - почули вони над собою голос.

На напівзруйнованій вежі, що вивишалася посеред подвір'я, стояв Розенрох. Руки його були вправлені у великі, схожі на кажанячі, крила, він стояв угорі, розгортав крила й сміявся. Сміх його був, як рокіт, верескливий й несамовитий.

– Ану зараз же злізь! - закричала пані Павучиха. - Що ти надумав, безумцю!

Тулумбаси замовкли. Дівчата охнули й схопилися руками за розтулені з жаху роти. |

– Я не злізу, пані Павучихо! - засміявся Розенрох. - Чи ж я дерся сюди, щоб вас потішити? Ха-ха! Прийшла й мені пора вас покинути. Але я не такий дурний, щоб не знати: вночі цього обійстя не покинеш. З нього не винесешся на своїх ногах, але вилетіти з нього, ха-ха, можна! Знаєте, що я бачу за стінами? Величезне поле, ха-ха-ха, - воно неозоре, і весь наш замок - як мачинка. Ви, ха-ха, перед великим світом - тільки мурахи, отож заповідаю вам: здихайте тут, здихайте, хоч з-поміж вас ніхто ніколи, крім цього мандрованця, не здохне!